К-34368/06 Про визнання нечинним договору підряду - 13.03.2008 Прийняття

У вересні 2005р. позивач звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом, у якому поставлено питання про визнання недійсним на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України договору підряду з демонтажу швейного обладнання №67 від 10.06.2002р., який було укладено між ТОВ "Крокус" та ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна".

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в ході документальної перевірки ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна" контролюючим органом було встановлено, що рішенням Солом’янського районного суду м.Києва у справі №2-3909-1/04 від 01 листопада 2004р., яке набрало законної сили було визнано недійсним статут, установчий договір та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Крокус", а отже, дії ТОВ "Крокус" по укладанню та виконанню оспорюваної угоди протирічать інтересам держави і суспільства, оскільки мали на меті приховування доходів від оподаткування, тобто були укладені особою, яка не мала цивільної правоздатності та дієздатності як юридична особа.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22 грудня 2005р. позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

В подальшому відповідач 2 звернувся до господарського суду Чернігівської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення від 22.12.2005р., обґрунтовуючи свою заяву тим, що ухвалою Солом’янського районного суду м.Києва було скасовано судове рішення у справі №2-3909-1/04 від 01 листопада 2004р., яке покладено в основу висновку про суперечність вимогам держави оскаржуваної угоди №67 від 10.06.2002р..

Постановою господарського суду Чернігівської області від 07 червня 2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006р., заяву ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення задоволено повністю та скасовано рішення господарського суду Чернігівської області від 22 грудня 2005р. і відмовлено у задоволенні позовних вимог Прилуцької ОДПІ Чернігівської області.

Постановляючи оспорювані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними засобами доказування ту обставину, що ТОВ "Крокус" при укладанні та виконанні угоди яка є предметом спору, мало на меті приховування доходів від оподаткування.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування постанови господарського суду Чернігівської області від 07 червня 2006р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006р. і залишення без розгляду заяви ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення від 22.12.2005р..

У своїх запереченнях на касаційну скаргу податкового органу, відповідач 2 зазначає, що обставини, які викладені в касаційній скарзі не відповідають дійсності, тому відсутні підстави для скасування законних та об’єктивних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв’язку з чим, касаційна скарга має бути залишена без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ "Крокус" (Виконавець) та ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна" (Замовник) 10.06.2004р. було укладено договір №67 підряду з демонтажу швейного обладнання, за умовами якого Виконавець бере на себе зобов’язання по виконанню робіт обумовлених вказаним договором, а Замовник зобов’язується їх оплатити.

Виконання оспорюваного договору підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями копії яких містяться в матеріалах справи.

Підґрунтям для звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину стало рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 01.11.2004р. по справі №2-3909-1/04, яким визнано недійсними засновницькі документи та свідоцтво платника ПДВ однієї із сторін договору – ТОВ "Крокус".

На підставі вказаного рішення анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ виданого ТОВ "Крокус", про що складено акт №1 від 09.03.2005р..

Однак, ухвалою Солом’янського районного суду м.Києва від 21 лютого 2006р. за нововиявленими обставинами було скасовано рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 01.11.2004р. у справі №2-3909-1/04, а ухвалою від 17 березня 2006р. закрито провадження у цій справі у зв’язку з відмовою позивача від позовних вимог.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви відповідача 2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та вважає за потрібне зазначити наступне.

На обґрунтування позовних вимог контролюючий орган посилається на приписи ст.ст. 207, 208 ГК України якими передбачено умови визнання недійсності господарських зобов’язань та наслідків, які настають за таких обставин.

Разом з тим, слід враховувати, що органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність та вимагати застосування відповідних наслідків (санкцій). Однак, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Водночас, наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у ч.2 ст. 215 ЦК України визнання судом такого правочину не вимагається, тому позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Приписами п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Суд касаційної інстанції на підставі ч.1 ст. 228 КАС України скасовує судові рішення у справі якщо встановить наявність підстав, передбачених ст.157 цього Кодексу.

Щодо санкцій, передбачених у ст. 208 ГК України, вони є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог щодо застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України, однак з обґрунтуванням такого рішення погодитись не можна, оскільки в даному випадку підставою для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог є пропуск річного строку, встановленого ст. 250 ГК України. Водночас, помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті у цій частині рішення.

Враховуючи викладені обставини, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що постанову господарського суду Чернігівської області від 07 червня 2006р., залишену без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006р. необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним господарського зобов’язання договору підряду з демонтажу швейного обладнання №67 від 10.06.2002р. укладеного між ТОВ "Крокус" та ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна" та закрити провадження у справі у цій частині позовних вимог. В іншій частині позовних вимог постанова господарського суду Чернігівської області від 07 червня 2006р. має бути залишеною без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області – задовольнити частково.

Постанову господарського суду Чернігівської області від 07 червня 2006р. у справі №16/135 (6/248д), залишену без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006р., скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним господарського зобов’язання договору підряду з демонтажу швейного обладнання №67 від 10.06.2002р. укладеного між ТОВ "Крокус" та ЗАТ "Виробничо-торгівельна швейна фірма "Україна".

Закрити провадження у справі в цій частині.

В іншій частині постанову господарського суду Чернігівської області від 07 червня 2006р. у справі №16/135 (6/248д), залишену без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2006р., - залишити без змін.