колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Мойсюка М.I.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного попереднього розгляду адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Генеральної прокуратури України за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2005 року ОСОБА_1 подав до суду зазначену скаргу, мотивуючи її тим, що 18 грудня 2004 року він звернувся із заявою до Генеральної прокуратури України про порушення кримінальної справи відносно службових осіб прокуратури Автономної Республіки Крим у зв"язку з невиконанням ними рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 18 листопада 2004 року, яким прокуратуру АР Крим зобов'язано прийняти процесуальний документ за його заявами. Просив визнати незаконною бездіяльність Генеральної Прокуратури України щодо не розгляду його заяви від 18 грудня 2004 року та зобов'язати прийняти за цією заявою рішення відповідно до ст.. 97 КПК України (1001-05) .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 лютого 2005 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2005 року апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України було задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 1 лютого 2005 року скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, ОСОБА_1 просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 1 лютого 2005 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 18 грудня 2004 року звернувся до із заявою до Генеральної прокуратури України про порушення кримінальної справи відносно службових осіб прокуратури АР Крим у зв"язку з невиконанням судового рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 18 листопада 2004 року, яке на той час було оскаржено в апеляційному порядку.

Відповідно до вимог ст.. 97. КПК України (1001-05) , прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву або повідомлення за належністю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заяву ОСОБА_1 від 18 грудня 2004 року, суб"єктом оскарження 5 січня 2005 року в триденний термін, за виключенням святкових днів, було направлено прокурору АР Крим для проведення перевірки наведених в заяві доводів та прийняття рішення згідно вимог закону, що відповідає положенням ст. 97 КПК України (1001-05) .

Обгрунтованим є твердження апеляційного суду щодо безпідставності посилання суду першої інстанції у постановленому рішенні на вимоги ст.. 7 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , оскільки відповідно до положень ст. 12 Закону дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним законодавством.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч.3 ст.210 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду м. Києва від 27 квітня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .