Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Карася О.В.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представників:

позивача: не з’явились;

відповідача: Маковецька Н.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2006р.

у справі №41/320а

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми "Санава"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Приватна виробничо-комерційна фірма "Санава" (далі по тексту – позивач, ПВКФ "Санава") звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька) про визнання недійсним рішення від 14.11.2005 р. №0005171740/0.

Постановою Господарського суду Донецької області від 22.12.2005 р. у справі №41/320а (суддя Гончаров С.А.), яке залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2006 р. (головуючий суддя – Агапов О.Л., судді Алєєва І.В., Бондарева Г.Г.), позовні вимоги ПВКФ "Санава" задоволено; визнано недійсним рішення від 14.11.2005 р. №0005171740/0.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька не погоджуючись з ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2006 р. у справі №41/320а подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є правомірність донарахування позивачу податку з власників транспортних засобів за ІІ – ІV квартали 2005 р. по ставках, змінених Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги в т.ч. виходили з того, що застосування положень Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) суперечить приписам ст. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про систему оподаткування" та ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, оскільки Закон України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) не є законом з оподаткування.

Поряд з цим, зазначені норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) не визнані неконституційними відповідно до вимог ст. 152 Конституції України, а отже, на думку судової колегії, є обов’язковими для виконання учасниками відповідних правовідносин.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги те, що Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) та Бюджетний кодекс України (2542-14) є загальним у спірних правовідносинах, а перевагу мають спеціальні норми, встановлені Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) , Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Однак, при розгляді даної справи вищевикладене судами першої та апеляційної інстанцій до уваги не прийнято.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2006р. у справі №41/320а задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 22.12.2005 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2006р. у справі №41/320а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.