К-13863/07 Про відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість - 12.03.2008 Прийняття

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2005р. позов задоволено частково. Зобов’язано ДПІ у м. Івано-Франківську прийняти рішення про відшкодування ЗАТ "Техносервіс" 457320,00 грн. податку на додану вартість з державного бюджету та видати відповідну довідку у Держказначейство. Зобов’язано Відділення Державного казначейства у м. Івано-Франківську відшкодувати ЗАТ "Техносервіс" з держбюджету 457320,00 грн. Стягнуто з ДПІ у м. Івано-Франківську 85 грн. державного мита та 188,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача за наслідками фінансово-господарської діяльності у травні, червні, листопаді, грудні 2004 року та січні-квітні 2005 року виникла різниця між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту, яка має від’ємне значення і яка визначена відповідно до вимог п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Сума податку на додану вартість, яка має від’ємне значення, підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації, і податкова інспекція фактично видає за період розгляду справи відповідні висновки на відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2006р. вказане рішення скасовано та прийнято нову постанову. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ "Техносервіс" 19650,70 грн. податку на додану вартість. В решті позову відмовлено.

Скасовуючи рішення та задовольняючи позов частково, лише на суму 19650,70 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлено прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку і право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не із самого факту існування зобов’язання зі сплати такого податку. Позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції подано суду докази відображення сум податку на додану вартість в податкових зобов’язаннях контрагентів та їх сплати до бюджету на загальну суму 19650,70 грн., відповідно, тільки ця сума може бути відшкодована позивачеві з держбюджету.

ДПІ у м. Івано-Франківську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову на суму 19650,0 грн. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції у частині задоволення позову норм матеріального і процесуального права, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції не дослідив факту надмірної сплати по господарських операціях позивача з посередниками, які, навіть сплачуючи певні суми податку на додану вартість у бюджет, не створюють надмірної сплати цього податку без в становлення фактів сплати податку на додану вартість по ланцюгу постачальників до виробника. Свою позицію обґрунтовує поженнями п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п.7.7.1 п. 7.7., 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

ЗАТ "Техносервіс" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що судом апеляційної інстанції не враховані всі обставини у справі, порушено норми матеріального права, зокрема п.п. 7.7.1, 7.7.3 п. 7.7., п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7, п.8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість". Зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не встановлює обов’язку підприємства при визначенні податкового кредиту здійснювати надмірну сплату податку на додану вартість. Покупець товару не сплачує при придбанні товару податок до бюджету, а сплачує його у складі ціни товару у розмірі, не більшому ніж встановлено Законом. Невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, який виконав усі передбачені законом умови щодо його отримання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга ЗАТ "Техносервіс" підлягає задоволенню, а касаційну скарга податкової інспекції необхідно залишити без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками фінансово-господарської діяльності позивача у травні, червні, листопаді, грудні 2004 року та січні-квітні 2005 року різниця між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту, визначена у відповідності до вимог п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), має від’ємне значення, тому, виходячи із приписів п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст.7 цього ж Закону підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подачі декларації за звітний період, дані якої є підставою для отримання відшкодування.

Згідно із приписами п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7, відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, факту виконання позивачем вимог закону щодо подання до податкового органу податкових декларацій, як то передбачено п.п. 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивач має право на відшкодування податку на додану вартість.

Позиція суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за відсутності підтвердження факту сплати сум податку на додану вартість до Державного бюджету контрагентами позивача, та, відповідно, наявність права на відшкодування лише тієї частини податку на додану вартість, яка дорівнює сплаченому до бюджету розміру податку, суд касаційної інстанції визнає такою, що суперечить вимогам законодавства, яким визначається порядок та умови формування податкового кредиту платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивачем були дотримані вимоги норм вищевказаного закону при формуванні податкового кредиту за спірні періоди.

Відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товару. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум до державного бюджету. Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційній скарзі, а касаційну скаргу позивача знаходить обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню із скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Івано-Франківську залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Техносервіс" задовольнити.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 р. та залишити в силі постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2005 р. у справі № 7/122.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.