Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Пилипчук Н. Г.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2004р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006р. у справі № А-6/87

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особоюОСОБА_1 подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську від 24.03.2004р.: № 0000232320/2 про визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 3 400 грн. штрафних (фінансових) санкцій по платі за ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами; № 0000242320/2 про визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 1 700 грн. штрафних (фінансових) санкцій за здійснення торгівлі особою, що не досягла 18 років; № 0000222320/2 про визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 51 грн. 75 коп. штрафних (фінансових) санкцій за не проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2004р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006р. у справі № А-6/87 позов задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що перевірка здійснювалась без відома і присутності позивача та в магазині, який належить ПП ОСОБА_2; торгівля в цьому магазині здійснювалась двома працівниками різними виробами і товарами за одним прилавком; в магазині були наявні і надані на перевірку ліцензії на право торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами; податковим органом не доведено факту здійснення торгівлі алкогольними та тютюновими виробами саме позивачем.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняте нове рішення, яким в позові відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: п. п. 1, 2, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу не погоджується з висновками відповідача та просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень став акт від 01.01.2004р. № 093917, складений працівниками Регіонального управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України у Івано-Франківській області, в якому зазначено про невидачу при реалізації алкогольних напоїв розрахункового документу встановленої форми, роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензії, а також продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особою, яка не досягла 18 років.

Відповідно до п. п. 1), 2) ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Згідно ст. ст. 15, - 153 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій; забороняється продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено: належність магазину не позивачу, який орендує його частину, а іншому підприємцю; неврахування відповідачем при проведенні перевірки факту здійснення торгівлі в цьому магазині двома підприємцями, що не може однозначно свідчити про продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів позивачем; належність вказаних виробів іншому підприємцю, що має ліцензії на право їх продажу.

Отже, відповідачем не доведено правомірності прийняття ним оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську відхилити, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.09.2004р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006р. у справі № А-6/87 залишити без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

.