Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.I.

Голубєвої Г.К.

Нечитайла О.М.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПI у Артемівському районі м. Луганську на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 у справі №9/273 за позовом ДПI у Артемівському районі м. Луганську до АТЗТ "Луганськміськбуд" про звернення стягнення на активи, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Артемівському районі м.Луганська, звернулась до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства закритого типу "Луганськмісьбуд", м. Луганськ 778, 96 грн. податкового боргу з податку власників транспортних засобів, шляхом звертання стягнення на його активи.

Постановою господарського суду Луганської області від 01.06.2006 у справі № 9/273 з відповідача стягнуто 778 грн. 96 коп. податкової заборгованості з податку власників транспортних засобів, у тому числі основний борг - 661 грн.98 коп., пені - 116 грн. 98 коп., шляхом звернення стягнення на активи боржника, на користь Державного бюджету України.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 у справі №9/273, постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТЗТ "Луганськмісьбуд" суму податкового боргу з податку власників транспортних засобів - 292 грн. шляхом звертання стягнення на активи боржника в доход Державного бюджету України. У задоволенні решти позову - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 у справі №9/273 та залишити в силі постанову господарського суду Луганської області від 01.06.2006.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішені спору у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач у справі є платником податку з власників транспортних засобів, оскільки має транспортні засоби, які відповідно до ст.2 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) є об'єктами оподаткування.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, згідно ст.14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст.9 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) платники податків і зборів зобов'язані сплачувати відповідну суму податків та зборів в установлені законом строки.

Податок з власників транспортних засобів обчислюється юридичним особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів ... станом на 1 січня поточного року (ст.6 вказаного закону), на основі бухгалтерського звіту через складання розрахунку суми податку, а не подання декларації, що не є тотожними поняттями.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно розрахунок податку з власника транспортних засобів та інших самохідних машин № 45 від 03.03.2000 наданого відповідачем у справі визначена сума податкового зобов'язання, але сума податкового боргу не була погашеною, згідно до ст.67 Конституції України (254к/96-ВР) .

У подальшому за бажанням відповідача названий податковий борг, який виник у період з 01.01.2001, був розстроченим відповідно договору № 22 від 19.06.2001, складеному в двосторонньому порядку між сторонами по справі № 9/273, згідно до ст.18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , на підставі рішення № 22 від 18.06.2001 про розстрочення податкового боргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська.

Умовами вказаного договору та за змістом рішення № 22 від 18.06.2001 державного податкового органу, платнику - відповідачеві дана розстрочка сплати податкового боргу, згідно наведеного графіку, з вищенаведеного у платника податку виникло зобов'язання,

Фактично відповідачем частково погашений податковий борг та залишений борг по сплаті податку з власника транспортних засобів, з чого 30.12.2003 рішенням № 13 Державної податкової інспекції у Артемівському районі м. Луганська скасовано розстрочення податкового боргу відповідно договору № 22 від 19.06.2001, але докази його надіслання боржнику для реалізації ним права оскарження позивачем апеляційної інстанції не надано,

У зв'язку з розірванням договору про розстрочення податкового боргу між платником такого податку та державною податковою службою поновився перебіг строку позовної давності, до якого включається час від фактичної дати виникнення податкового боргу, а на термін дії договору про розстрочення податкового боргу, укладеного між позивачем і відповідачем у справі, перебіг строку позовної давності був зупиненим з дня укладення такого договору.

Згідно приписів чинного законодавства податковий борг, що виник у зв'язку з непогашенням платником самостійно податкового зобов'язання, може бути стягнутим протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання (п.п. 15.2.1 п.15.2 ст.15 Закону України № 2181-III (2181-14) ).

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, враховуючи дату складеного та поданого розрахунку № 45 з податку, дату укладення договору розстрочки податкового боргу та наведений у ньому графік розстрочки, залишок несплаченого такого податку, а також: визначений ст.15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III (2181-14) строк давності, на час звернення позивача до суду з позовом у справі, сума податкового боргу мала бути заявленою лише у розмірі - 292 грн. (за якою кількість днів існування боргу становить 1072).

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що решта суми податкового боргу, заявлена позивачем у справі, необгрунтована та не підлягає бути задоволеною.

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та невірного застосування закону до одних правовідносин.

Протре, суд апеляційної інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки оскаржуване судове рішення постановлено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДПI у Артемівському районі м. Луганську на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 у справі №9/273 слід відхилити, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221,223,230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ДПI у Артемівському районі м. Луганську відхилити.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.11.2006 у справі №9/273 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .