К-23692/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 22.04.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від10.04.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від18.05.2006 посправі№34/387а

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Трест по будівництву і реконструкції автомобільних доріг"Донбасшляхбуд"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька (далі-ДПІ) від22.11.2005 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ):

№0011431640/0 - у розмірі 9579,45грн.,

№0011451640/0 - у розмірі 12000,01грн.,

№0011601640/0 - у розмірі 30799,55грн.,

№0011571640/0 - у розмірі 4755,56грн.,

№0011581640/0 - у розмірі 20713,80грн.,

№0011591640/0 - у розмірі 7800,27грн.,

№0011441640/0 - у розмірі 16271,79грн.,

№0011611640/0 - у розмірі 8897,20грн.

винесених на підставі Акту перевірки позивача з питань своєчасності сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість від14.11.2005 №1108 згідно пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Постановою Господарського суду Донецької області від10.04.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від18.05.2006 посправі№34/387а позов задоволено.

Постанова суду мотивовано тим, що згідно п.1.2, 1.3 ст.1, п.5.1 ст.5, пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" застосування штрафної санкції у зв’язку з поданням уточнюючого розрахунку позивачем, за яким зменшена сума податкових зобов'язань з ПДВ не посвідчує факт сплати узгодженої суми податкових зобов'язань і не є погашеною сумою в розумінні приписів пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 цього Закону. Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції.

При цьому судами встановлено:

щодо податкового повідомлення-рішення №0011431640/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9579,45грн., яка складається із сум 9530,27грн. + 49,18грн., прийнятого по факту врахування сум, що сплачені позивачем за платіжними дорученнями №763 від15.10.2004 на суму 95302,70грн. та №813 від29.10.2004 на суму 491,80грн., в рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ по декларації за серпень2004року №90542 від20.09.2004 суди встановили, що позивачем було подано Декларації з ПДВ засерпень2004року, де у рядку 20 задекларував суму, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 382771грн. При цьому у платіжному дорученні від15.10.2004 №763 на суму 400000грн. призначення платежу зазначено: "... ПДВ за липень2004року", а у платіжному дорученні від29.10.2004 №813 на суму 500грн. призначення платежу: "...ПДВ згідно акту перевірки №263-23-112 від21.07.2004 в т.ч. штрафні санкції 100грн.". З огляду на зазначене суди визнали, що відповідач самостійно зарахував суму у розмірі 9579,45грн. в рахунок погашення ПДВ за серпень2004року, в той час як позивач як платник податків самостійно визначив напрямок сплати коштів.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0011571640/0, яким застосовано штрафні санкції по ПДВ у розмірі 4755,56грн., прийнятого по факту врахування сум, що сплачені за платіжним дорученням від30.12.2004 №002 на суму 47555,60грн. в погашення податкових зобов'язань з ПДВ по Декларації з ПДВ за жовтень2004року №122680 від22.11.2004, суди встановили, що позивачем було подано Декларації з ПДВ за жовтень2004року, де у рядку 20 задекларував суму, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 335478грн. При цьому встановлено, що сплата податку по відповідній декларації за платіжним дорученням не відбувалась, а у платіжному дорученні №002 від30.12.2004 на суму 60000грн. зазначено, що сплачується "...ПДВ за листопад2004року". З огляду на зазначене, суди визнали, що відповідач самостійно змінив призначення платежу зарахувавши суму 47555,60грн. у рахунок сплати податку за жовтень2004року.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0011441640/0, яким застосовано штрафні санкції по ПДВ у розмірі 16271,79грн. суди встановили, що згідно платіжного доручення від02.09.2005 №741 позивач сплачував ПДВ та штрафні санкції згідно податкового повідомлення №4592340/0 та №4582340/0 від19.08.2005 за актом перевірки на загальну суму 7814,50грн. При цьому сплати податку по Декларації з ПДВ за липень2005року по платіжним дорученням не відбувалось. З огляду на зазначене, суди визнали, що відповідач самостійно визначив спосіб та порядок погашення податкового зобов'язання з ПДВ за липень2005року на суму 7766,84грн. та 154951,05грн., що вплинуло на застосування штрафної санкції у розмірі 776,68грн. та 15495,11грн., всього на загальну суму 16271,79грн.

Щодо податкових повідомлень-рішень:

№0011451640/0 - у розмірі 12000,01грн.,

№0011601640/0 - у розмірі 30799,55грн.,

№0011581640/0 - у розмірі 20713,80грн.,

№0011591640/0 - у розмірі 7800,27грн.,

№0011611640/0 - у розмірі 8897,20грн.

суди встановили, що відповідачем були визначені штрафні санкції у зв'язку із поданням позивачем уточнюючих розрахунків за якими він зменшував податкові зобов'язання чи від’ємне значення відповідно до умов ч.2 п.5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Оскільки спірними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано спірні суму штрафних санкцій по на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суди не погодились із такими діями ДПІ, обґрунтувавши тим, що штрафні санкції застосовані не в результаті самостійної сплати платником узгодженої суми податку за певний податковий період, а внаслідок надання підприємством уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі ч.2 п.5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та у зв’язку з із самостійною сплатою позивачем сум податку за іншими періодами, в тому числі донарахованих за актами перевірок.

Подання уточнюючого розрахунку, за яким зменшені податкові зобов'язання з податків, не посвідчує факт сплати узгоджених сум податкових зобов'язань і не є погашенням суми в розумінні приписів пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 зазначеного Закону, внаслідок чого підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму, яка не сплачена до бюджету на дату прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є неправомірним.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від10.04.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від18.05.2006 посправі№34/387а відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи, так як законодавцем при застосуванні відповідної штрафної санкції сплата прирівнюється до зменшення або погашення податкового боргу та є тотожними поняттями. Посилаючись на пп.7.7 ст.7 та п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" скаржником зазначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях. Відповідно зазначивши п.1.3 ст.1 цього Закону, скаржник вважає свої дії правомірними.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України від21.12.2000 №2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" - у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Відповідно враховуючи припис пп.5.3.1 ст.5 цього Закону України - платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суми податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків, згідно пп.7.1.1 п.7.1 ст.7 Закону України №2181 визнаються будь-які власні кошти, операції з якими платник здійснює самостійно без їх узгодження з податковим органом відповідно до пп.8.6.2 п.8.6 ст.8 Закону.

Розглядаючи підстави нарахування штрафних санкцій, що встановлені судами, необхідно врахувати, що спірні штрафні санкції нараховані на суму, що визначена в уточнюючому розрахунку, а також за самостійного визначення способу та порядку погашення податкового зобов'язання з ПДВ, і яка зарахована податковим органом в погашення суми податкового зобов'язання з ПДВ

З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що в даному випадку, нарахування штрафних (фінансових) санкцій відбулось не в результаті самостійної сплати платником узгодженої суми податку за певний податковий період, а внаслідок надання підприємством уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість на підставі ч.2 п.5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та у зв’язку з із самостійною сплатою позивачем сум податку за іншими періодами, в тому числі донарахованих за актами перевірок.

Також враховуючи фактичні обставини справи, та положення наведеної норми, із зазначеного судами зроблено вірний висновок, що подання уточнюючого розрахунку, за яким зменшені податкові зобов'язання з податків, в свою чергу не посвідчує факт сплати узгодженої суми податкових зобов'язань і не є погашеною сумою в розумінні приписів пп.17.1.7 п.17.1 статті 17 зазначеного Закону, внаслідок чого нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму, яка фактично не сплачена до бюджету на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення, на які посилається скаржник, необхідно зазначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч.3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування"). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч.5 ст. 50 Бюджетного кодексу України). Відповідно зазначена норма не встановл ює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти.

Отже постанова Господарського суду Донецької області від10.04.2006 та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від18.05.2006 посправі№34/387а скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.