Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Нечитайло О.М.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.,

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Теплоенергія"

на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 20.10.2006 року

та постанову Господарського суду Запорізької області від 22.05.2006 року

у справі № 18/185/06-АП

за позовом Прокурора Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя

до Закритого акціонерного товариства "Теплоенергія"

та Закритого акціонерного товариства "Капітал-Т"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - НАК "Нафтогаз України", Підприємства профілактичної дезінфекції "Дезснаб", ВАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", ТОВ "Елта", ВАТ "Запоріжжяобленерго" в особі Запорізьких центральних електричних мереж, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" Запорізького лінійного виробничого правління магістральних газопроводів філії УМГ "Харківтрансгаз", ЗАТ "Жовтневе підприємство теплових мереж"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

У березні 2006 року Прокурор Хортицького району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про визнання недійсним на підставі ст. 49 ЦК УРСР договору, укладеного між ЗАТ "Теплоенергія" та ЗАТ "Капітал-Т" на суму 55270,16 грн., а також просив стягнути на користь держави одержане за договором майно.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 22.05.2006 року, яка була залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.10.2006 року, позов задоволено повністю: визнано на підставі ст. 49 ЦК УРСР недійсною угоду, оформлену договором № 16 від 15.01.2002 року, укладену між ЗАТ "Теплоенергія" та ЗАТ "Капітал-Т" на суму 55270,16 грн.; стягнуто в доход держави з ЗАТ "Капітал-Т" гараж № 1 (інв. № 8100001) та гараж № 2 (інв. № 8100001), розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Задніпровська, 5.

В обґрунтування судових рішень зроблено посилання на те, що укладаючи спірну угоду, відповідачі мали на меті не тільки передати майно ЗАТ "Капітал-Т", а також виключити зазначене майно із акту опису активів, складеного органом ВДВС, отримати судове рішення щодо права власності ЗАТ "Капітал-Т" на це майно та здійснити державну реєстрацію такого права, тобто діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Окрім того, зазначили, що вироком суду у кримінальній справі № 1-76/2005 встановлено, що громадянин ОСОБА_1., перебуваючи на посаді генерального директора ЗАТ "Тепло енергія", діючи разом з громадянином ОСОБА_2., що виконував адміністративно-розпорядчі функції у ЗАТ "Капітал-Т", вчинили діяння, які кваліфікуються як злочини, передбачені ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем, службове підроблення), а саме: при складанні підроблених документів (договорів) внесли завідомо неправдиві відомості про час їх складання - 15.01.2002 року, які не відповідали дійсності, скріпивши названі договори відтисками мокрих печаток ЗАТ "Капітал-Т" та ЗАТ "Теплоенергія", а також своїми підписами. Вирок набрав законної сили 01.06.2005 року.

В касаційній скарзі ЗАТ "Теплоенергія"" просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 20.10.2006 року та постанову Господарського суду Запорізької області від 22.05.2006 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом порушено норми ст. 49 ЦК УРСР, оскільки застосування даної статті до спірних правовідносин порушує черговість погашення вимог кредиторів ЗАТ "Теплоенергія", передбачену ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Окрім того, вважає, що до спірних правовідносин мали бути застосовані публічно-правові санкції, передбачені Господарським кодексом України (436-15) , а не ЦК УРСР (1540-06) .

Заявою від 11.03.2008 року ЗАТ "Капітал-Т" приєдналося до касаційної скарги ЗАТ "Теплоенергія".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між ЗАТ "Теплоенергія" та ЗАТ "Капітал-Т" 15.01.2002 року був укладений договір купівлі-продажу № 16, відповідно до умов якого ЗАТ "Капітал-Т" придбало у ЗАТ "Теплоенергія" гаражі № 1 (інв. № 8100001) та № 2 (інв. № 8100001), розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Задніпровська, 5, загальною вартістю 55270,16 грн.

Умовами укладеного договору було передбачено, що право власності переходить до покупця з моменту підписання договору, а розрахунки за придбаний об'єкт покупець здійснює шляхом перерахування рівних сум до 31.12.2020 року.

Зазначений договір був підписаний генеральним директором ЗАТ "Теплоенергія" ОСОБА_1. та директором ЗАТ "Капітал-Т" ОСОБА_2.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на момент укладання договору 15.01.2002 року, скріпленого печаткою ЗАТ "Теплоенергія", дозвіл на виготовлення печатки в дозвільній системі ЗДУ УМВС України від 05.02.2002 року отримано не було.

Окрім того, вироком суду у кримінальній справі № 1-76/2005 встановлено, що громадянин ОСОБА_1., перебуваючи на посаді генерального директора ЗАТ "Теплоенергія", діючи разом з громадянином ОСОБА_2., що виконував адміністративно-розпорядчі функції у ЗАТ "Капітал-Т", вчинили діяння, які кваліфікуються як злочини, передбачені ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем, службове підроблення), а саме: при складанні підроблених документів (договорів) внесли завідомо неправдиві відомості про час їх складання - 15.01.2002 року, які не відповідали дійсності.

На підставі встановлених фактичних обставин справи, суди дійшли висновку, що відповідачі, укладаючи спірну угоду, діяли з умислом, спрямованим на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Визнавши недійсним договір купівлі-продажу від 15.01.2002 року на підставі ст. 49 ЦК УРСР, суд застосував санкції, передбачені положеннями цієї статті.

За змістом ст. 49 ЦК УРСР, зазначеної позивачем як матеріально-правова підстава позову, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією. Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, і входять до предмету доказування в судовому процесі.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанції не звернули уваги на відсутність правових підстав для застосування ст. 49 ЦК УРСР на момент ухвалення рішень у справі.

З 01.01.200 року згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) втратив чинність ЦК УРСР (1540-06) від 18.07.1963 року. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. При розгляді справи судами попередніх інстанцій залишилися не з'ясованими обставини справи щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір.

При новому розгляді судам також слід врахувати, що ч. 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З огляду на неповне встановлення у справі обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, що з врахуванням меж повноважень, визначених ст. 220 КАС України, не може бути усунено судом касаційної інстанції, постановлені у справі судові рішення відповідно до ст. 227 КАС України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та в залежності від встановленого і у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Теплоенергія" задовольнити частково, ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 20.10.2006 року та постанову Господарського суду Запорізької області від 22.05.2006 року у справі № 18/185/06-АП скасувати, а справу № 18/185/06-АП направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.