Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.12.2006 р.

та постанову господарського суду Полтавської області від 04.09.2006 р.

у справі № 9/25-06 господарського суду Полтавської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Насіння-сервіс"

до Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним рішення, -

В травні 2006 року позивач – ТОВ "Агрофірма "Насіння-сервіс" звернувся до суду з позовом до Миргородської ОДПІ про визнання протиправним акту опису активів позивача від 22.02.2006 р., як рішення суб’єкта владних повноважень.

Постановою господарського суду Полтавської області від 04.09.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.12.2006 р., позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним акт опису активів від 22.02.2006 р. Миргородської ОДПІ про опис активів позивача – будівлі ЛМРД загальною площею 684 кв. м. за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 176-б.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, Миргородська ОДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі та уточненні до неї скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу ліквідатор ТОВ "Агрофірма "Насіння-сервіс" Р.Й. Коваленко просить відмовити податковій інспекції в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постановлені у справі судові рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами встановлено, що 22.02.2006 р. податковим керуючим Миргородської ОДПІ було визначено для продажу актив позивача – будівлю ЛМРД загальною площею 684 кв. м. за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 176-б та здійснено опис вказаного майна, на яке поширюється право податкової застави.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ активи платника податків – кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.

Згідно пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключного за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами (пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ).

У разі недостатності коштів, отриманих від продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу платника податків, що забезпечує ведення його основної господарської діяльності, податковий керуючий зобов’язаний прийняти рішення про продаж цілісного майнового комплексу або його частини (пп. 10.1.4 п. 10 ст. 10 Закону № 2181-ІІІ).

Як встановлено судовими інстанціями, 22.02.2006 р. Миргородською ОДПІ складено акт опису активів за № 2, на підставі якого було проведено опис нерухомого майна ТОВ "Агрофірма "Насіння-сервіс", а саме - будівлі ЛМРД загальною площею 684 кв. м. за адресою: м. Миргород, вул. Гоголя, 176-б, яке є основним засобом, який використовується у виробництві позивача і призначений для збереження та ремонту сільськогосподарської техніки. Будівля ЛМРД є частиною цілісного майнового комплексу до складу якого також входить столярний цех, контора з підвалом, прохідна, модуль-ангар, майстерня, котельня, гараж, заправочна, кузня, учбовий клас, підстанція, вбиральня та інші споруди.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо порушень податковим органом норм чинного законодавства при прийнятті рішення про опис активів ТОВ "Агрофірма "Насіння-сервіс".

Суди обґрунтовано послались на порушення відповідачем положень пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п. 4 розділу І Постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 р. № 538 "Про затвердження Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі" (538-2002-п) в частині першочергового стягнення коштів шляхом надіслання установам банку (банків), що обслуговують такого платника податків, платіжних вимог на суму податкового боргу або його частини.

Крім того, в обґрунтування своєї правової позиції суди правомірно послались на норми п. 43 вказаного вище Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі та пп. 5.2, 5.3 Положення про призначення, звільнення та компетенцію податкового керуючого, затвердженого наказом ДПА України від 02.08.2001 р. за № 312 (z0736-01) , згідно яких податковий керуючий не може прийняти рішення про продаж частини цілісного майнового комплексу, внаслідок якого платник податків позбувається можливості ведення його основної господарської діяльності, визначеної статутом підприємства, установи та організації. Рішення про продаж цілісного майнового комплексу або його частини податковий керуючий зобов’язаний прийняти у разі недостатності коштів, отриманих від продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу платника податків, що забезпечує ведення його основної господарської діяльності.

Доказів здійснення стягнення коштів, які перебували у власності позивача, та доказів недостатності коштів, отриманих від продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, відповідачем суду надано не було.

Здійснюючи опис спірного майна, відповідачем також було порушено вимоги абз. 2 пп. 10.1.4 п. 10.1 ст. 10 Закону № 2181-ІІІ в частині заборони приймати рішення про продаж частини цілісного майнового комплексу, якою є будівля ЛМРД, що використовується позивачем у складі цілісного майнового комплексу для ведення його основної виробничої діяльності та пп. 10.1.3 п. 10.1 ст. 10 вказаного Закону щодо порушення права позивача самостійно визначити склад і черговість продажу своїх активів виходячи з принципів збереження цілісного майнового комплексу, що забезпечує ведення його основної виробничої діяльності.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.12.2006 р. та постанову господарського суду Полтавської області від 04.09.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.