Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Гаманка О.I.,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.I.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Богунського районного суду міста Житомира від 23 травня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 18 липня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за період з 2002 року по 2005 рік недоплачено 4 414,90 грн., які просив стягнути.

Постановою Богунського районного суду міста Житомира від 23 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 18 липня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що судами неправильно застосовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку за 2002-2005 роки отримав у розмірі по 26,70 грн.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачу правомірно сплачені суми в розмірі, що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) .

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника.

Розмір вказаних компенсацій встановлюється окремо для кожної категорії осіб, на яких поширювалася дія вказаної статті Закону, виходячи з розміру мінімальних заробітних плат.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В порушення наведених вимог законодавства суд першої інстанції не встановив до якої категорії належав позивач на час виплати грошової допомоги на оздоровлення.

Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1 (z0048-00) , чинним на час вирішення спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.

Суд не встановив дату звернення позивача з письмовою заявою та відповідними документами до відповідача з метою реалізації права на призначення допомоги на оздоровлення у спірні роки, як того вимагає вказаний Порядок.

Від встановлення вказаних обставин залежало визначення того, станом на яку дату підлягав застосуванню розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення.

Вказані порушення залишилися поза увагою апеляційного суду.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Богунського районного суду міста Житомира від 23 травня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 18 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.