Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.I.,

Загороднього А.Ф.,

Цуркана М.I.

при секретарі Замезі Ю.I.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову судової палати у цивільних справах Галицького районного суду міста Львова від 20 лютого 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення грошового забезпечення,

в с т а н о в и л а :

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника відділу ресурсного забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з якої наказом начальника УМВС України у Львівській області від 29 грудня 2003 року №1010 о/с звільнений за підпунктом "а" пункту 64 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

Просив стягнути з УМВС України у Львівській області невиплачену матеріальну допомогу за 2000 рік в сумі 617 грн., компенсацію за невикористану відпустку у 2003 році в сумі 745, 70 грн., компенсацію за продовольчі пайки в сумі 1 281, 28 грн. та 200 грн. за надання юридичної допомоги. Визнати нечинною бездіяльність та зобов'язати УМВС України у Львівській області встановити з 01 січня 2000 року по 29 грудня 2003 року доплату в розмірі від 25 відсотків до 50 відсотків суми пенсії, яка могла би бути йому нарахована, та преміювання в розмірі 33,3 відсотків.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 20 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2006 року, поновлено строк звернення в суд, а позов задоволено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника відділу ресурсного забезпечення УМВС України у Львівській області, з якої наказом начальника УМВС України у Львівській області від 29 грудня 2003 року №1010 о/с звільнений зі служби в органах внутрішніх справ за підпунктом "а" пункту 64 (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач проявив незаконну бездіяльність не видавши накази по встановленню з січня 2000 року по грудень 2003 року щомісячної доплати в розмірі від 25% до 50% суми пенсії, яка б могла бути нарахована позивачу, та премії у розмірі 33,3 %, та незаконно не сплатив матеріальну допомогу за 2000 рік в сумі 617 грн., компенсацію за невикористану відпустку у 2003 році в сумі 745, 70 грн., компенсацію за продовольчі пайки в сумі 1 281, 28 грн. за період з січня 2000 року по березень 2002 року.

З такими висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обгрунтовуючи заперечення відповідач, посилаючись на тексти нормативно-правових актів, якими позивач обгрунтовував позов, вказував на відсутність в Указі Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) положень щодо 33,3 відсотків премії.

В порушення вимог законодавства районний суд належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін й задовольнив такі вимоги, пославшись у рішенні на пункт 3 Указу, в якому відсутні вказівки про 33,3 відсотки премії без зазначення бази, з якої обраховуються відсотки.

Така ж помилка допущена й при задоволенні вимог про стягнення матеріальної допомоги: в рішенні районний суд послався на пункт 5 зазначеного Указу, яким визначені питання грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ.

Пунктом 3 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) надано право керівникам органів внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів, установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, - щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована.

Вказана доплата, її розмір не призначалися і не сплачувалися позивачу у встановленому законодавством порядку до 29 грудня 2003 року, що не суперечить вимогам вказаного нормативно-правового акту.

Забезпечення продовольчими пайками працівників міліції, розмір грошової компенсації за продовольчі пайками було встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ" від 12 березня 1996 року №316 (316-96-п) , яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань" від 29 березня 2002 року №426 (426-2002-п) .

Тобто продовольчі пайки та грошова компенсація за продовольчі пайки були передбачені законодавством з 01 березня 1996 року по 29 березня 2002 року. Позивачу сплачувалася грошова компенсація за продовольчі пайки за період до 2000 року.

Вимоги щодо встановлення права на додаткові види грошового забезпечення, їх стягнення та стягнення інших видів грошового і речового забезпечення за період з 2000 року були заявлені в січні 2006 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Поновлюючи строк звернення до суду з адміністративним позовом районний суд у рішенні не навів причини його пропуску, які об'єктивно можна вважати поважними.

Приведені недоліки розгляду справи були залишені поза увагою апеляційного суду, який не виправив їх, внаслідок чого з достатньою повнотою не встановлені права та обов'язки сторін.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задовольнити частково.

Постанову судової палати у цивільних справах Галицького районного суду міста Львова від 20 лютого 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.