Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Ліпського Д.В.

судді-доповідача Гуріна М.I.

суддів Амєліна С.Є.

Гаманка О.I.

Загороднього А.Ф.

при секретарі судового засідання Міненку I.М.,

за участю ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_1., представників відповідача Бабенко Л.В., Бабаніної Т.I.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10.02.2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2006 року у справі за скаргою ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області про визнання наказів незаконними, поновлення на службі, відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою до управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області про визнання наказів № 687 від 14.09.2004 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та № 45 від 21.02.2005 року про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни незаконними, поновлення на службі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 5 000 грн.

Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10.02.2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10.02.2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу, посилаючись на неправильне застосування судам норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді першого заступника начальника-начальника штабу Верхньодніпровського районного відділу. Наказом № 687 від 14.09.2004 року заявника, за порушення дисципліни, що виразилося у керуванні транспортним засобом без належних документів, безпідставному залучення членів СОГ до свого супроводження та укриття цієї інформації від безпосереднього козівництва, понижено у посаді. Встановлено, що ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом, порушив вимоги, як законодавства України щодо дорожнього руху так і відомчого законодавства, регламентуючого проходження служби в ОВС.

Крім цього, відповідно до наказу № 687 17.06.2004 року ОСОБА_2, перебуваючи у відпустці, заїхав до Верхньодніпровського РВ, де повідомив оперативному черговому про те, що поблизу села Бородавка Верхньодніпровського району, його автомобіль переслідував джип, з якого по ньому стріляли з вогнепальної зброї. Після цього ОСОБА_2 наказав виділити йому членів СОГ екіпірованих автоматичною зброєю для його супроводження до міста Дніпродзержинська. При цьому ОСОБА_2 наказав оперативному черговому нікому про це не казати та не інформувати начальника РВ. В судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував цей факт, не заперечував і те, що в цей момент знаходився у відпустці, у зв'язку з чим не міг віддавати накази робітникам РВ. Крім цього позивач вказав, що будь-якої заяви, в цей день, про скоєння злочину, не писав, начальника РВ не інформував.

Наказом № 45 о/с від 21.02.2005 року ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Підставою для видання наказу № 45 о/с став наказ УМВС України в області № 90 від 18.02.2005 року, відповідно до якого ОСОБА_2 не виходив на службу без поважних причин з 12.09.2004 року по 19.09.2004 року, з 02.10.2004 року по 03.10.2004 року, з 06.11.2004 року по 07.11.2004 року, з 17.12.2004 року по 19.12.2004 року, з 07.01.2005 року по 11.01.2005 року, з 08.02.2005 року до 16.02.2005 року, ці дні визнано прогулами. У цей період ОСОБА_2 не приступав до служби, надавши документи про перебування на амбулаторному та стаціонарному лікуванні 9 разів в різних медичних установах, з різними діагнозами. При цьому він своєчасно лікарняні листи не здавав, про перебування в лікарняних закладах не повідомляв, в проміжках між лікарняними днями на службу не виходив, що призводило до його розшуку відповідачем.

Оскільки в судових засіданнях ОСОБА_2 не спростував фактів вчинених ним порушень, то суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання наказу № 687 від 14.09.2004 року про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності незаконним.

Правильним є і висновок щодо законності наказу № 45 від 21.02.2005 року про звільнення з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, встановленими в наказі № 90 від 18.02.2005 року, оскільки відповідно до Закону України "Про міліцію" (565-12) , Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ при проходженні служби кожна особа рядового і начальницького складу повинна додержуватися законодавства, виконувати вимоги присяги, статутів і наказів начальників.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій не допущено порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень та вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10.02.2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.06.2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .