Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Кравченко О.О.

Суддів Харченка В.В.

Чалого С.Я.

Гончар Л.Я.

Леонтович К.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 07.06.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 11.12.2006р. у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Первомайськвугілля" про стягнення штрафних санкцій,-

У квітні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до державного підприємства "Первомайськвугілля" про стягнення суми несплачених штрафних санкцій за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік в розмірі 240 139,80 грн. відповідно до положень статей 19,20 Закону України №875-Х11 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (875-12) "

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідачем порушено вимоги ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХП, а також норми "Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) . Позивач вказав, що у 2004році середньооблікова чисельність штатних працівників на шахті "Карбоніт" державного підприємства "Первомайськвугілля" становило 1219 осіб. відповідно до ст.. 19 Закону України №875-Х11 4%-відсотковий норматив робочих місць для інвалідів становив 49, а фактично було працевлаштовано 12 інвалідів. позивач вказав, що відповідач не інформував органи праці та соціального захисту населення, а також відділення Фонду про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Луганської області від 07.06.2006р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 11.12.2006р., в задоволенні позову відмовлено. Визнаючи факт доведеності позовних вимог, суд застосував норми ст. 250 Господарського кодексу України і відмовив у позові в зв’язку з перебігом строку для стягнення санкцій.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Касатор, зокрема, зазначає, що платежі до Фонду соціального захисту інвалідів набули статусу адміністративно-господарських санкцій з 01.01.2006 року, з моменту набрання чинності Законом України №2960 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005р., а тому ст. 250 Господарського кодексу України застосована судами до даних правовідносин помилково.

У запереченні на касаційну скаргу державне підприємство "Первомайськвугілля" просить залишити судові рішення по справі без змін, вважаючи їх законними й обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено. що шахтою "Карбоніт" державного підприємства "Первомайськвугілля" не виконано вимог законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні: у 2004році підприємством не розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, не вносились у колективний договір, підприємство не інформувало відповідні органи про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Ст. 20 Закону України №875-Х11 за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів встановлена відповідальність-сплата штрафних санкцій.

Відповідно до статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами обох інстанцій, відділення Фонду отримало звіт за формою 10-ПІ за 2004рік 1.04.2005року ( т.1 а.с.10). Ст. 20 Закону №875-Х11 встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулось порушення нормативу.

Суд обґрунтовано послався на те, що штрафні санкції повинні були бути сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2005 року. Шестимісячний строк для можливості стягнення санкцій сплинув 18.10.2005р. ( з урахуванням вихідних днів), а позивач звернувся з позовом до суду 6 квітня 2006 року, тобто з перебігом строку для стягнення санкцій, встановленим статтею 250 ГК України.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правильності застосування до спірних правовідносин ст. 250 ГК України, оскільки штрафні санкції визнаються різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому для обчислення строку їх стягнення суди правильно керувалися нормами ст. 250 ГК України. Така судова практика відповідає правовій позиції Верховного Суду України з розгляду справ даної категорії (постанова Верховного Суду України від 18.10.2005р. у справі №21/221 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Науково-виробниче товариство "Темп Лтд. Ко" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році.).

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні.

Керуючись статтями 220,220-1,230- Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Луганської області від 07.06.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 11.12.2006р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.