Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Смоковича М.І., Харченка В.В., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

при секретарі судового засідання: Семяністій С.Л.,

за участі представника відповідача – Дяченко Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новагро – Сервіс" (далі – ТОВ "Новагро-Сервіс") до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі – ДПІ У Печерському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2006 року,

У листопаді 2004 року ТОВ "Новагро - Сервіс" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 в частині донарахування податку на прибуток та у відповідній частині застосованих штрафних санкцій та від 23 червня 2004 року №96/23-6/0 в частині донарахування податку на додану вартість та у відповідній частині застосованих штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Печерському району м. Києва неправомірно визначено позивачу суму податкового зобов’язання та неправомірно застосовано штрафні санкції.

16 грудня 2005 року позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення – рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 в частині донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 703300,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 634400,00 грн., з яких :

а) податок на прибуток у сумі 702000,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 632400,00 грн. за порушення пп.. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за участі позивача у сумісній діяльності;

б) податок на прибуток у сумі 1300,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 2000,00 грн. за порушення пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при віднесенні до складу валових витрат оплати квартплати та комунальних послуг.

Крім того, просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 23 червня 2004 року №96/23-6/0 в частині донарахування позивачу податку на додану вартість у сумі 32835,52 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 16417,77 грн. за порушення пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при віднесенні до складу податкового кредиту сум ПДВ по "офшорних операціях".

Постановою Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09 серпня 2006 року, позов задоволено частково.

Постановлено скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 в частині донарахування ТОВ "Новагро-Сервіс" податку на прибуток у сумі 703.300,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 634.400,00 грн. та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23 червня 2004 року №96/23-6/0 в частині донарахування ТОВ "Новагро-Сервіс" податку на додану вартість у розмірі 5907,53грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2954,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та відмовити в позові.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та компанією СНЕМОТОН S.А. (Панама) укладено договір про спільну інвестиційну діяльність від 25 червня 1997 року №1-ХІ-97, який зареєстровано в Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків України 11 серпня 1997 року за реєстраційним №30291-3-40. Відповідно до зазначеного договору компанія робить внесок у спільну діяльність у формі рухомого майна та грошових коштів в іноземній валюті, а позивач робить внесок у спільну діяльність у формі трудової участі. На дату проведення перевірки внесок компанії в спільну інвестиційну діяльність становив 2360275,58 грн.

ДПІ у Печерському районі м. Києва було нараховано податок на прибуток у сумі 702000,00 гривень та штрафні (фінансові) санкції у сумі 632400,00 грн., оскільки строк дії договору про спільну інвестиційну діяльність від 25 червня 1997 року №1-ХІ-97 припинився 31 грудня 2002 року, шестимісячний термін, визначений законодавством для повернення іноземної інвестиції (01 січня 2003 року – 30 червня 2006 року), закінчився, а тому всі активи, внесені компанією для ведення спільної діяльності на суму 2360275,58 грн. перейшли у власність позивача та є безповоротною фінансовою допомогою, яка підлягає включенню до складу валових доходів позивача та оподаткуванню податком на прибуток.

Однак із зазначеним висновком відповідача погодитися неможливо, оскільки відповідно до Договору про спільну інвестиційну діяльність від 25 червня 1997 року №1-ХІ-97 дія договору припиняється по завершенні встановленого строку його дії, якщо сторони після цього не продовжують цей строк. Угодою від 03 січня 2003 року про внесення змін до Договору про спільну інвестиційну діяльність від 25 червня 1997 року №1-ХІ-97 сторони домовились, що термін дії договору від 25 червня 1997 року №1-ХІ-97 продовжується до 31 грудня 2007 року. Посилання відповідача на те, що договір про спільну діяльність припинив свою дію, оскільки угода від 03 січня 2003 року про продовження терміну дії цього договору до 31 грудня 2007 року не зареєстрована в Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків України, є необґрунтованим. Угода від 03 січня 2003 року не суперечить за своїм змістом законодавству України, а посилання відповідача на те, що пролонгація договору після закінчення його дії неможлива, не відповідає нормам законодавства України.

Таким чином, ДПІ у Печерському районі м. Києва неправомірно віднесло до валових доходів позивача суму у розмірі 2360275,58 грн., так як зазначені кошти відповідно до Договору про спільну інвестиційну діяльність від 25 червня 1997 року №1-ХІ-97, укладеного між позивачем та компанією СНЕМОТОН S.А. (Панама), належать компанії СНЕМОТОН S.А. (Панама) на праві спільної часткової власності, внесок зроблений компанією для ведення спільної діяльності та не є власністю позивача.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку щодо скасування податкового повідомлення – рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 702000,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 632400,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 податковою інспекцією за порушення п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при віднесенні до складу валових витрат оплати квартплати та комунальних послуг, позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 1300,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 2000,00 грн.

З такими висновками інспекції погодитися неможна виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 1.18.5 п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" оренда жилих приміщень – це господарська операція, яка передбачає надання житлового будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній чи юридичній особі на визначений строк або безстроково, для цільового використання та за орендну плату.

Відповідно договору оренди від 16 травня 2000 року №23-СН-ОВ орендодавець - компанія СНЕМОТОН S.А. передала, а орендар - ТОВ "Новагро - Сервіс" прийняла в орендне користування приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 1, квартира 2. Зазначений договір оренди зареєстровано в ЖЕК № 307. Особистий рахунок (на оплату квартплати та комунальних послуг) приміщення за адресою місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 1, квартира 2 було переоформлено на ТОВ "Новагро-Сервіс". Орендоване приміщення використовувалося орендарем для офісу. Таким чином, витрати на оплату квартплати та комунальних послуг є витратами орендаря на належне утримання орендованого майна та користування цим майном відповідно договору оренди.

З огляду на вищезазначене, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати по оплаті квартплати та комунальних послуг за орендоване ним приміщення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку щодо скасування податкового повідомлення – рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 1300,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2000,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва неправомірно донарахувало позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 5 907,53 грн. та застосовувало до нього штрафні (фінансові) санкції в сумі 2 954,00 грн. за епізодом, пов’язаним із включенням 100% суми ПДВ при оформленні ВМД від 29 березня 2002 року №50622 на товар, отриманий від нерезидента компанії Chemoton (Cyprus) Limited, розташованій в офшорній зоні (Кіпр) за договором від 21 березня 2002 року №23-03, оскільки станом на 29 березня 2002 року Кіпр не було включено до переліку офшорних зон.

Перелік офшорних зон щорічно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 року №53 (53-2002-р) визначено перелік офшорних зон на 2002 рік. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №156-р "Про доповнення переліку офшорних зон" (156-2002-р) було доповнено перелік офшорних зон, визначений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 року №53 (53-2002-р) , країною "Кіпр" (опублікованого в Офіційному віснику України лише 19 квітня 2002 року №37).

Відповідно до статті 5 Указу Президента "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року №503/97 нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. В зв'язку з тим, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №156-р "Про доповнення переліку офшорних зон" (156-2002-р) не зазначено дати набрання чинності, датою набрання чинності може бути момент прийняття Розпорядження.

З огляду на вищенаведене, суди прийшли до правильного висновку, що у позивача булі відсутні фактичні та правові підстави коригувати свій податковий кредит при здійсненні господарської операції з ввезення на територію України товару, отриманого від нерезидента компанії Chemoton (Сурrus) Limited, за ВМД від 29 березня 2002 року №50622.

Отже, обґрунтованим є висновок судів першої та другої інстанцій про те. Що податкове повідомлення – рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 23 червня 2004 року № 92/23-6/0 підлягає скасуванню в частині донарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 5907,53 грн. та застосовування до нього штрафних (фінансові) санкцій в сумі 2954,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень від 23 червня 2004 року №92/23-6/0 року в частині донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 703300,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 634400,00 грн. та від 23 червня 2004 року № 96/23-6/0 в частині донарахування позивачу податку на додану вартість у сумі 5907,53 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2954,00 грн.

За таких обставин колегія суддів приходить висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій було оцінено всі докази у відповідності з вимогами статті 86 КАС України. За результатами дослідження наданих сторонами доказів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства в частині задоволених вимог.

Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, їм дана належна правова оцінка, що обґрунтовано доводами судових рішень та не спростовується доводами касаційної скарги.

Законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень судів перевірена в межах доводів касаційної скарги.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2006 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.