Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Федорова М.О., Усенко Є.А.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від позивача – Коноваленко-Ауліної Н.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.05.2005 року по справі № 3/209 за позовом ДПА у Кіровоградській області до ПП "Мірра" та Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" про визнання угоди недійсною.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27.05.2005 року позовні вимоги ДПА у Кіровоградській області до ПП "Мірра" та Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" про визнання угоди недійсною – задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач – ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" 25.05.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 14.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою вищого адміністративного суду України від 04.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" просить скасувати судове рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" зазначає, що при укладанні спірної угоди щодо купівлі – продажу вікон між ПП "Мірра" та ДП "КХП №2" було дотримано всі вимоги діючого законодавства України, щодо передачі товару, його оплати та видачі всіх необхідних документів. Податкова накладна №217, від 08 жовтня 2002 року, рахунок №173 від 04 жовтня 2002 року та рахунок №178 від 08 жовтня 2002 року були виписані засновником який водночас і був директором ПП "Мірра" Висоцьким В.А.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

Судами, на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що по накладній № 178 від 08.10.2002р. ДП "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" одержало від ПП "Мірра" 28 м. кв. вікон ОБ 28x20 по ціні 78 грн. за м. кв. на суму 2209 грн. 20 коп., 16.8 м. кв. вікон роздільних ОБ 28x20 по ціні 98 грн. 20 коп. за м. кв. на суму 1649 грн. 76 коп. на суму 3858 грн. 96 коп., які були оплачені на підставі на підставі рахунку № 173 від 04.10.02 платіжним дорученням № 1634 від 07.10.2002р. у сумі 4630 грн. 75 коп. (з ПДВ). Продавець видав покупцю податкову накладну № 217 від 08.10.2004р.

Як на підставу визнання недійсної угоди, укладеної між відповідачами, позивач – ДПА у Кіровоградській області посилається на рішення місцевого суду Ленінського району м. Кіровограда від 27.02.2004 р., яким визнано недійсними установчі документи ПП "Мірра" з моменту їх перереєстрації, тобто з 02.11.2001 року.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши наявність умислу з боку ПП "Мірра".

Водночас, задовольняючи позов, судом не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

З матеріалів справи вбачається, що угода була укладена 07.10.2002 року. Позов до суду про визнання угоди недійсною було заявлено 21.06.2004 року.

На обґрунтування позову ДПА у Кіровоградській області послалась на статтю 49 ЦК УРСР.

У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чин ності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній. Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року. Цивільний кодекс України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 228, 229, 232 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2" задовольнити частково, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.05.2005 року скасувати, в частині щодо вимог позову про визнання угоди недійсною провадження по справі закрити, в решті – в задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.