Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про визнання права на пільгову пенсію, яка переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 9 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2004 року

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2003 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (далі - УПФ України в Міжгірському районі Закарпатської області) про визнання права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Зазначав, що з 11 березня 1969 року по 20 грудня 2002 року безперервно працював звальщиком лісу у Гудаутському лісгоспі Республіки Абхазія, а тому вважає, що після досягнення 55 років набув право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Посилаючись на те, що рішенням комісії по призначенню пенсій УПФ у Міжгірському районі Закарпатської області від 17 червня 2003 року безпідставно не взято до уваги документи на підтвердження стажу роботи, просив визнати за ним право на пільгову пенсію та стягнути з відповідача заборговані виплати.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 9 березня 2004 року позов задоволено. Ухвалено визнати за ОСОБА_1. право на пільгову пенсію за вислугу років та зобов"язано відповідача призначити виплати з часу звернення за пенсією.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2004 року рішення суду першої інстанції змінено. Визнано, що ОСОБА_1. має право на пенсію за віком на пільгових умовах. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ України в Міжгірському районі Закарпатської області, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Справа розглядалась за правилами Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року за змістом статті 202 якого рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Це означає, що рішення повинно бути ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, підтверджених доказами дослідженими в судовому засіданні.

Наведеним вимогам судові рішення не відповідають.

Так, на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1та довідок №40 від 6 вересня 2003 року і №42 від 6 вересня 2003 року виданих Гудаутським лісовим господарством суди дійшли висновку, що ОСОБА_1. з 11 березня 1969 року по 20 грудня 2002 року безперервно працював звальщиком лісу у Гудаутському лісовому господарстві ( м. Гудаут, Республіка Абхазія в складі Республіки Грузія), тобто має більше 12 років 6 місяців трудового стажу з важкими умовами праці, який при загальному стажі роботи у 25 років та після досягнення 55 років дає право на призначення пільгової пенсії.

Також встановлено, що комісією по призначенню пенсій УПФ України в Міжгірському районі Закарпатської області (протокол №9 від 17 червня 2003 року) ОСОБА_1. відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного трудового стажу.

Суд першої інстанції, встановивши право позивача на пільгову пенсію за вислугу років, а апеляційний суд змінивши рішення та визнавши що ОСОБА_1. має право на пенсію за віком на пільгових умовах, виходили з того, що позивачем належними доказами підтверджено стаж роботи, що дає право на призначення пільгової пенсії.

З такими висновками погодитись не можна.

Судами правильно зазначено, що статтею 3 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Грузія (до складу якої входить Республіка Абхазія) про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 9 січня 1995 року (Угоду ратифіковано Законом України №446/95 - ВР від 22 листопада 1995 року (446/95-ВР) ), яка набула чинності 22 грудня 1995 року (далі - Угода), при визначенні права на пенсію, в тому числі на пільгових умовах і за вислугу років, враховується трудовий стаж, набутий на території України або Республіки Грузія, а також трудовий стаж, що визначається на території будь-якої із сторін.

Згідно статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян Сторін, членів їх сімей, здійснюється компетентними установами по законодавству і за рахунок коштів Сторони, на території якої вони постійно проживають.

Оскільки ОСОБА_1. постійно проживає на території України, є її громадянином, то висновки судів про поширення на нього вітчизняного законодавства щодо пенсійного забезпечення є правильними.

Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , а питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах регулюються статтею 13 цього Закону, пунктом "б" частини першої якої встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники (чоловіки) після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботі із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України ( стаття 62 Закону).

На виконання приписів Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову №637 (637-93-п) від 12 серпня 1993 року "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній".

Відповідно до пункту 20 Постанови у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав до пенсійного органу трудову книжку та уточнюючі довідки, відомості яких суди вважали достатніми для підтвердження пільгового стажу.

Однак, доводи представника відповідача про те, що надані документи є сумнівними з точки зору їх достовірності залишені судами без належної оцінки.

Зокрема, суди не звернули увагу на те, що дата заповнення трудової книжки - "3 лютого 1969 р." - містить виправлення, а сам бланк трудової книжки виготовлений у 1974 році.

У книжці міститься подвійний запис про прийняття та звільнення з роботи за один і той же період. Перший запис про прийняття та звільнення внесений без зазначення номера запису та вказано, що його зроблено у 1968 році, а в другому записі про прийняття на роботу вказано 1969 рік. Період роботи з березня по липень 1968 року співпадає в часі зі строковою військовою службою позивача.

Всі записи в трудовій книжці скріплені відтиском печатки з реквізитами Республіки Абхазія, котрої в такому статусі та станом на час заповнення книжки (січень 1973 року) не існувало.

Довідки про заробіток позивача не містять вказівку в якій грошовій одиниці здійснювались виплати. В той же час, з огляду на період (1974 -1993 роки), розміри заробітку (від 6 100 до 9 800), та грошову одиницю бувшого СРСР, пенсійний орган обгрунтовано поставив під сумнів достовірність наданих документів, що кореспондується з передбаченим у частині 1 статті 101 Закону "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) правом перевіряти обгрунтованість їх видачі.

При цьому питання щодо належного проведення такої перевірки судом не розглядалось.

За наведених обставин оскаржені рішення не відповідають вимогам щодо законності і обгрунтованості, а тому підлягають скасуванню, з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Виходячи з наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 9 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 травня 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .