Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Кобилянського М.Г.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління з питань праці і соціального захисту населення Чорнобаївської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою Управління з питань праці і соціального захисту населення Чорнобаївської районної державної адміністрації на постанову Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 3 травня 2006 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2006 року

у с т а н о в и л а :

У березні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Управління з питань праці і соціального захисту населення Чорнобаївської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення сум недоплачених одноразових грошових допомог.

Зазначив, що йому, як ветерану війни - учаснику бойових дій, відповідно до правил частини п"ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2003, 2004, 2005 роках виплати проведені в розмірах, що не співвідносяться із встановленою мінімальною пенсією за віком, - просив стягнути з відповідача 1898,75 грн., як різницю між належною та фактично отриманою сумою виплат.

Постановою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 3 травня 2006 року позов задоволено у повному обсязі.

Новою постановою апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2006 року рішення суду першої інстанції змінено. Ухвалено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1. 342,25 грн. заборгованих виплат за 2004 рік, а у задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Управління з питань праці і соціального захисту населення Чорнобаївської районної державної адміністрації, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій.

Також встановлено, що ОСОБА_1. до 5 травня виплачувалась разова грошова допомога: у 2003 році - 90 грн.; у 2004 році - 120 грн.; у 2005 році - 250 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата позивачу разової грошової допомоги передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі п"яти мінімальних пенсій за віком і не може пов"язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод. Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за №1-27/2004 від 01.12.2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни, визнані неконституційними.

Змінивши рішення суду першої інстанції та ухваливши стягнути заборговані виплати за 2004 рік, апеляційний суд, зазначив, що неконституційними визнані лише положення Закону України "Про Держаний бюджет на 2004 рік", яким обмежувались розміри виплат ветеранам війни встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а тому виплати у розмірах визначених законами про держбюджет у 2003 та 2005 роках є правильними.

З такими висновками апеляційного суду можна погодитись лише частково.

Так, правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п"ятої статті 12 Закону, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п"яти мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) встановлено, що фінансування витрат, пов"язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 ( стаття доповнена Законом України від 19.06.2003 р.№ 968-IУ (968-15) , який набув чинності 12.07.2003) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

В той же час, Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26.12.2002 №380-IУ (380-15) установлено, що у 2003 році передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) щорічна допомога учаснику бойових дій виплачується у розмірі 90 грн.; Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 №1344-IУ (1344-15) така допомога визначена розміром у 120 грн., а Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 №2285-IУ (2285-15) - у розмірі 250 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №20-рп/ 2004 (v020p710-04) визнано неконституційним положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) щодо встановлення учасникам бойових дій допомоги розміром у 120 грн.

Оскільки положення законів про держбюджет на 2003 та 2005 роки неконституційними не визнавались, підлягали застосуванню і не могли оцінюватись судами загальної юрисдикції на відповідність Конституції України (254к/96-ВР) , а органи праці та соціального захисту населення наділені повноваженнями здійснювати щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня з 12 липня 2003 року, то висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення виплат з відповідача за 2003 та 2005 роки у розмірах більших ніж передбачено Законом України"Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26.12.2002 №380-IУ (380-15) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 №2285-IУ (2285-15) є обгрунтованими.

В той же час, не можна погодитись з висновками судів про необхідність стягнення допомоги за 2004 рік.

За змістом частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб"єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а до адміністративних судів можуть бути оскаржені буд-які рішення, дії чи бездіяльність суб"єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Викладене, в поєднанні з вимогами частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) щодо обов"язку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, означає, що судам необхідно було зазначити доводи на підтвердження наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності відповідача, обгрунтувати в чому полягає неправомірність виплат за 2004 рік, здійснених до рішення Конституційного Суду України та розмірах встановлених законом, навести розрахунки щодо сум стягнень.

Оскільки рішення судів у частині задоволення вимог про стягнення заборгованих виплат за 2004 рік не відповідають вимогам щодо законності і обгрунтованості ( стаття 159 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ), а суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, то в зазначеній частині оскаржені рішення підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.

На підставі викладеного, керуючись статтями 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління з питань праці і соціального захисту населення Чорнобаївської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 3 травня 2006 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2006 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 рік скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України (2747-15) .