Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

головуючого-судді - Бутенка В.І.,

суддів: Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

Сороки М.О.,

Штульмана І.В.,

при секретарі Марушевському А.А.,

за участі представника ПП ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у м. Суми до Приватного підприємця ОСОБА_1 та Приватного підприємства "Мілана-Сервіс" про визнання угоди недійсною та стягнення в доход держави всього одержаного по угоді, -

У травні 2006 року Державна податкова інспекція у м. Суми (далі -ДПІ у м. Суми) звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсною усну угоду, укладену між ПП ОСОБА_1 та ПП "Мілана-Сервіс", як таку, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.

Постановою господарського суду Сумської області від 06 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Суми, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов податкової інспекції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, між відповідачами - приватним підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством "Мілана-Сервіс" було укладено усний договір про надання послуг по переробці металоконструкцій.

Згідно податкової накладної № 1 від 31 березня 2004 року та квитанцій до прибуткових касових ордерів за березень 2004 року, ПП ОСОБА_1 одержав у ПП "Мілана-Сервіс" послуги по переробці металоконструкцій на загальну суму 204151,49 грн., в тому числі податок на додану вартість 34025,25 грн.

Позовні вимоги ДПІ у м. Суми були обґрунтовані тим, що ПП "Мілана-Сервіс" задекларувала у відповідному звітному періоді суму податкових зобов'язань у меншому розмірі, ніж сума податкових зобов'язань, які виникли внаслідок виконання усної угоди, а також тим, що ПП "Мілана-Сервіс" не знаходиться за вказаною у реєстраційних документах адресою.

При вирішенні адміністративної справи за позовом ДПІ у м. Суми до ПП ОСОБА_1 та ПП "Мілана-Сервіс" про визнання угоди недійсною, судами було в повному обсязі встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні вимог процесуального законодавства.

Так, судові рішення вірно мотивовані тим, що в ході судового розгляду не здобуто доказів наявності у діях відповідачів умислу на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому судами зроблено обґрунтований висновок, що наявність умислу не може бути підтверджено лише фактом порушення одним із контрагентів по угоді вимог податкового законодавства.

З матеріалів справи видно, що як на момент укладення і виконання спірної угоди, так і на час розгляду даної справи відповідачі були зареєстровані у встановленому законодавством порядку та взяті на податковий облік в податкових органах.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Слід зазначити, що санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

З наведеного вбачається, що судами правильно визнано недоведеним факт укладення договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, в зв'язку з чим ДПІ у м. Суми обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами прийнято законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми залишити без задоволення, а постанову господарського суду Сумської області від 06 липня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.