Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Брайко А.І., Костенка М.І., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року по справі № 12/7пд (3/4пд) за позовом Прокурора м. Лисичанська в інтересах держави в особі ДПІ у м. Лисичанську Луганської області до ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" та ПП "Телсінт" про визнання угоди недійсною.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права процесуального права, колегія:

Справа за позовом Прокурора м. Лисичанська в інтересах держави в особі ДПІ у м. Лисичанську Луганської області до ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" та ПП "Телсінт" про визнання угоди недійсною розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 25.04.2005 року в задоволені позову Прокурора м. Лисичанська в інтересах держави в особі ДПІ у м. Лисичанську Луганської області до ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" та ПП "Телсінт" про визнання угоди недійсною – відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове – про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з останнім судовим рішенням, відповідач ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" 01.07.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 08.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

Судами на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що 28.09.2000 р. між ТОВ "Торгівельний дім ОЙЛ" та ПП "Телсінт" був укладений договір про надання маркетингових послуг, терміном дії 31.12.2000 року, за умовами якого ПП "Телсінт" зобов’язався надати ТОВ "Торгівельний дім ОЙЛ" послуги з проведення маркетингових досліджень ринку паливно-мастильних матеріалів, виявлення постачальників та покупців цього товару, а ТОВ "Торгівельний дім ОЙЛ" – оплатити винагороду в розмірі 10% від загального обсягу проданої нафтопродукції грошовими коштами або цінними паперами.

Договір прийнято сторонами до виконання, згідно актів здачі-прийомки виконаних робіт від 30.10.2000 року, від 10.11.2000 року, від 27.11.2000 року ПП "Телсінт" надав послуги за умовами договору від 28.09.2000 року на загальну суму 747243 грн., які прийняті ТОВ "Торгівельний дім ОЙЛ". В рахунок виконання зобов’язань по оплаті одержаних послуг ТОВ "Торгівельний дім ОЙЛ" передав ПП "Телсінт" простий вексель №643043970905 номінальною вартістю 747000 грн. 00 коп.

29.11.2000 року відповідачами укладений договір міни цінних паперів, згідно до якого ПП "Телсінт" повернув ТОВ "Торгівельний дім ОЙЛ" простий вексель № 643043970905, а в обмін отримав 5 ощадних сертифікатів на суму 747000 грн. 00 коп.

Рішенням Ворошиловського районного суду від 09.04.2001 р. визнані недійними установчі документи ПП "Телсінт" у зв’язку з тим, що вказане підприємство зареєстровано на особу, яка не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Водночас, задовольняючи позов, апеляційним судом не врахувано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в частині визнання угоди недійсною з огляду на наступне.

На обґрунтування позову прокурор м. Лисичанська послався на статтю 49 ЦК УРСР.

З матеріалів справи вбачається, що угода була укладена 28.09.2000 року. Позов до суду про визнання угоди недійсною заявлений 20.05.2004 року

У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) , ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній. Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року, ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими са нкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 228, 229, 232 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ТОВ "Торговельний дім ОЙЛ" задовольнити частково, постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року скасувати та щодо вимог про визнання угоди недійсною провадження по справі закрити, в решті – постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року скасувати та залишити в сілі в цій частині рішення Господарського суду Луганської області від 25.04.2005 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.