Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Харченко В.В.

Суддів - Гончар Л.Я.

Васильченко Н.В.,

Кравченко О.О.,

Шкляр Л.Т.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ТОВ "СМП" на постанову Господарського суду Волинської області від 04.07.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року по справі №2/100-64А за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "СМП" про стягнення 47388,90 грн. штрафних санкцій, -

У червні 2006 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ТОВ "СМП" про стягнення 47388,90грн. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Постановою Господарського суду Волинської області від 04.07.2006р. позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006р. апеляційну скаргу ТОВ "СМП" частково задоволено, а постанова Господарського суду Волинської області від 04.07.2006р. змінена. Позовні вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "СМП" про стягнення 47388,90 грн. штрафних санкцій за невикористання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 37911,12 грн. штрафних санкцій за невикористання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році, в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів ТОВ "СМП" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування постанови Господарського суду Волинської області від 04.07.2006 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року і залишення позовної заяви без розгляду.

Так, скаржник вважає, що судами невірно встановлено те, що на підприємстві скаржника працевлаштовано 5 інвалідів, оскільки фактично працювало 12 інвалідів при нормативі встановленому в 10 осіб. Відповідач стверджує, що свій обов’язок по працевлаштуванню інвалідів в 2005 році він виконав в повному обсязі згідно встановленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) нормативу, і вказує, що через те, що інваліди не працювали на підприємстві Відповідача повний календарний рік, останній не може нести відповідальність, оскільки тільки з 01.01.2006 року набрали чинності зміни до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , відповідно до яких у статті 20 вказується замість "кількість працюючих інвалідів" "середньооблікова чисельність працюючих інвалідів", а тому застосування поняття "середньооблікова чисельність працюючих інвалідів" можливе лише з 01.01.2006 року. Також, як стверджує скаржник, він повідомляв Нововолинський міський центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, про що свідчать Звіти форми 3-ПН, які подавались до Нововолинського міського центру зайнятості. Відповідно до цього скаржник стверджує, що ним робочі місця створено відповідно до чинного законодавства і стягнення з нього штрафних санкцій в сумі 47388,90 грн. є неправомірним. Окрім того, скаржник вказуючи на аналіз законодавства про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні посилається на те, що фактичне робоче місце має бути створене з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда. Тому, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме: його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Таким чином, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця.

Відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог колегія суду апеляційної інстанції виходила з того, що Відповідач не створив і відповідно не повідомив органи перелічені в ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" про створення (пристосування) чотирьох робочих місць для працевлаштування інваліда, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За п.п. 3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 (v6538563-03) від 12.11.2003 р. у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2005 рік повинен був створити у 2005 році 10 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 243 особи). Відповідно до списку працюючих інвалідів фактично на підприємстві працювало 12 інвалідів, 9 з яких неповний робочий рік.

Керуючись вимогами ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов’язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати, за думкою Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 47388,90грн.

У відповідності з п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Львівським апеляційним господарським судом встановлено, що ТОВ "СМП" протягом 2005 року інформувало Нововолинський районний центр зайнятості про створені робочі місця та вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочих місць та потребу у працівниках формою № 3-ПН за травень, червень, вересень, жовтень, листопад, грудень в кількості 1 вакантного місця для працевлаштування інваліда, а в липні і серпні в кількості двох робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства Відповідача становить 5 робочих місць, як вбачається з копій звітів форми №3-ПН за 2005 рік, останній створив лише одне робоче місце.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) покладає на підприємство обов’язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч.1 ст. 18 Закону, а ті в свою чергу зобов’язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, про те, що відповідачем було створено одне робоче місце і про це було проінформовано міський центр зайнятості звітами форми №3-ПН, а отже штрафні санкції підставно стягнуто за нестворення 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ТОВ "СМП" – залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 року, якою змінено постанову Господарського суду Волинської області від 04.07.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.