Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Сіроша М.В.

Суддів: Гончар Л.Я.

Васильченко Н.В.

Харченка В.В.

Шкляр Л.Т.

при секретарі: Деревенському І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, лтд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року у справі за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, лтд" про стягнення 120 858, 33 грн.,-

У червні 2006 року заступник прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, лтд" про стягнення 120 858, 33 грн.

Постановою господарського суду м. Києва від 28 вересня 2006 року в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідіввідмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 28 вересня 2006 року скасовано, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного господарського суду товариство з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, лтд", в касаційній скарзі просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у ТОВ "Данзас Київ ЛТД" у 2005 році мало бути працевлаштовано не менше 3-х інвалідів, а фактично згідно наданого відповідачем звіту, жодного інваліда не працевлаштовано, і, отже, не виконано норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування 3-х інвалідів.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись неможливо виходячи з наступного.

Згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" місцеві Ради спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями, громадськими організаціями інвалідів за участю відділень Фонду України соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у редакції, чинній на 2005 рік, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, об'єднань, установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку га використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі звітом про зайнятість інвалідів за 2005 рік, наданим відповідачем до Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів ТОВ "Данзас Київ ЛТД", середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2005 році становила 72 особи. Наказом по підприємству № 96/1/КВ від 03.01.2005 року внесено відповідні зміни до штатного розкладу, визначено створити три робочі місця для інвалідів за умов праці, які не перешкоджають стану їхнього здоров"я. У звіті, що подавався до Фонду соціального захисту інвалідів зазначено чисельність інвалідів, які повинні працювати за нормативом - 3 особи, та відповідно відсутні відомості про працевлаштованих інвалідів. При цьому у рядку 06 вказано звіту підприємством не визначено суму штрафних санкцій за нестворені робочі місяця для інвалідів. Згідно ст. 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Вимогами Положення про робоча місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, і громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Частиною 1 статті 177 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Відповідно до п. 12 абз. "б" ч. 1 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від. форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведений ліквідації таких робочих місць.

З наведених норм вбачається, що суб'єкти господарювання зобов'язані за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку, в т.ч, інвалідів, за рішенням місцевої ради.

Відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", у редакції чинній у 2005 році, підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Тобто, у 2005 році проведення працевлаштування у відповідності до визначених законодавством засад державної політки зайнятості здійснювалось для осіб, які потребують соціального захисту щодо яких прийняті відповідні рішення місцевої державної адміністрації або ж виконавчого органу ради. Для підприємств, установ організацій за таким рішенням відповідного органу виникав обов'язок щодо сприяння та забезпечення працевлаштування особи.

Порядок щодо працевлаштування інвалідів у відповідності до положень визначених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) було передбачено у 2006 році, про що свідчить внесення змін до п. 1 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення", згідно з якими працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, її кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Таким чином, у 2005 році кількість робочих місць, які підлягають створенню на підприємствах для працевлаштування інвалідів, визначалась не відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , а на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад.

Оскільки суду не надано доказів прийняття місцевою радою рішення, згідно з яким для відповідача встановлювався б норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, то за таких обставин безпідставним є застосування до останнього штрафних санкцій у розмірі 120 858, 33 гри., передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Окрім того, Положенням про робоча місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314 (314-95-п) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Зокрема в силу положень Закону відповідач зобов'язаний створити робочі місця для праці інвалідів, та забезпечити (здійснити всі необхідні дії) щодо їх працевлаштування, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування. Позивачем не надано доказів, що на підприємство відповідача направлені інваліди не були працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.

Докази подані позивачем, не підтверджують обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, у т.ч. факт порушення відповідачем законодавства у сфері створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції є рішення, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.

Керуючись ст.ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Данзас Київ, лтд" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року скасувати, постанову господарського суду м. Києва від 28 вересня 2006 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.