Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Токмацької райдержадміністрації Запорізької області про стягнення щорічної грошової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Токмацької райдержадміністрації Запорізької області (далі УПСЗН Токмацької РДА Запорізької області) на постанову Токмацького районного суду Запорізької області від 14 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2006 року,

У жовті 2005 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до УПСЗН Токмацької РДА Запорізької області про стягнення суми заборгованості з виплат одноразової щорічної грошової допомоги.

Зазначала, що їй, як учаснику війни, згідно із ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2003, 2004 роках виплати не проведені, а у 2005 році грошова допомога становила 50 грн., тобто у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком (332 грн.), просила стягнути з відповідача 1365,25 грн. заборгованих виплат.

Постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 14 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2006 року, позов задоволено.

Ухвалено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1заборгованість з виплат одноразової грошової допомоги за 2003-2005 роки у розмірі 1365 грн. 25 коп.

У поданій касаційній скарзі УПСЗН Токмацької РДА Запорізької області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, про відмову в позові.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус учасника війни.

Також встановлено, що у 2003 та у 2004 роках до 5 травня їй не виплачувалась разова грошова допомога, а у 2005 році така допомога виплачена у розмірі 50 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком і не може пов"язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Крім того, рішенням Конституційного Суду України у справі за №1-27/2004 від 01.12.2004 положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" визнані неконституційними положення, якими обмежено розмір щорічної допомоги ветеранам війни.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п"ятої статті 14 Закону, щорічно до 5 травня учасникам війни, нагороджених орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що фінансування витрат, пов"язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 ( стаття доповнена Законом України від 19.06.2003 р.№ 968-ІУ (968-15) , який набув чинності 12.07.2003) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Дія частини п"ятої статті 14 Закону щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам війни у 2003 та у 2004 роках не зупинялась, а Законами України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року N 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги учасникам війни здійснюється у розмірі 50 гривень.

За таких обставин, судам необхідно було: з"ясувати до повноважень якого органу належало здійснювати виплати у 2003 році, оскільки станом на 5 травня цього року Закон не наділяв такими повноваженнями органи праці та соціального захисту населення; навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня у 2004 році та при виплаті розміру допомоги у 50 гривень за 2005 рік, з урахуванням того, що Закон України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV (2285-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" в частині визначення розміру виплат неконституційним не визнаний, а відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; навести правове обґрунтування та відповідні розрахунки щодо задоволення вимог у заявленому обсязі.

Натомість, суд першої інстанції, оцінюючи Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) щодо встановлення розміру щорічної разової допомоги ветеранам війни вийшов за межі повноважень, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Апеляційний суд помилок суду першої інстанції не усунув, а відхиливши доводи апеляційної скарги у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про відсутність у правовідносинах сторін публічно-правового спору.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Токмацької районної державної адміністрації Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Токмацького районного суду Запорізької області від 14 березня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.