Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Шипуліної Т.М.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

при секретарі Iльченко О.М.

за участю представників

позивача: Уграк А.Ю.

відповідача: Станіщука М.В., Струса А.Я., Левицької О.I.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Iвано-Франківську

на рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від 27.12.2004 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2005 р.

у справі № А-6/95

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Iвано-Франківський птахокомбінат"

до Державної податкової інспекції у місті Iвано-Франківську

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Iвано-Франківської області від 27.12.2004р. позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0003582312/0 від 07.04.2004 р. в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 714,00 грн. та №0003602312/0 від 07.04.2004 р. про збільшення податку на додану вартість в сумі 5702,00 грн. та відповідно стягнення штрафу у розмірі 2281,00 грн. Зобов'язано ДПI у м. Iвано-Франківську зменшити ВАТ "Iвано-Франківський птахокомбінат" розмір податкового зобов'язання, що відображено в загальних деклараціях на ПДВ, на загальну суму 219824,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2005р. рішення суду першої інстанції скасовано в частині зобов'язання податкового органу зменшити розмір податкового зобов'язання, що відображено в загальних деклараціях з ПДВ, на суму 219824,00 грн. В решті рішення суду залишено без змін.

ДПI у м. Iвано-Франківську подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п.п. 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , та процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 105 ГПК України (1798-12) . Вважає, що судами неповно встановлені обставини, зокрема не з'ясовано, чи є 1022,00 грн. дотацією, яку виплачено товаровиробнику м'яса, чи є податком на додану вартість. Судом залишено поза увагою, що на момент перевірки податкової накладної у підтвердження податкового кредиту надано не було.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, спірні податкові повідомлення-рішення про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 714 грн. та про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7983 грн., в т.ч. 5702 грн. основного платежу та 2281 грн. штрафних (фінансових) санкцій прийняті на підставі акту перевірки від 02.04.2004 р. № 324/23-1-05501072.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень норм матеріального права в частині вирішення спору щодо правомірності віднесення до складу податкового кредиту у грудні 2003 року суми податку на додану вартість, сплаченої за придбану у ВАТ "Прикарпаттяобленерго" електроенергію, оскільки судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що податковий кредит сформований за першою із законодавчо визначених подій (п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ) та на підставі податкової накладної № 24/2/105, копія якої наявна в матеріалах справи, що відповідає вимогам п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Доводи податкової інспекції про відсутність податкової накладної на час перевірки суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вважає, що здійснюючи перевірку, податкова інспекції не з'ясувала факту наявності такої податкової накладної, яка була відображена у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).

При вирішенні спору в частині визначення позивачеві податковим повідомленням - рішенням податку на додану вартість у зв'язку з непідтвердженням, на думку податкового органу, факту виплати сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам м'ясо в живій вазі у розмірі 1022 грн., судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем здійснювалась виплата дотацій безпосередньо заготівельникам згідно укладеного договору-доручення, згідно якого за достовірне нарахування та виплату дотацій товаровиробнику персональну відповідальність несе приватний підприємець - заготівельник. Судом апеляційної інстанції також було враховано, що доводи податкової інспекції про отримання позивачем великої рогатої худоби у живій вазі від осіб, які померли, або таких, що не значаться у списках селищних рад, не підтверджені документально, оскільки в акті перевірки зазначені прізвища, імена та по-батькові осіб, які не співпадають з ініціалами осіб, від яких було фактично отримано худобу. У зв'язку з викладеним, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення про визначення позивачеві податку на додану вартість за невиплату дотацій особі, яка є товаровиробником м'яса.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за відсутності достатніх та достовірних доказів у судів попередніх інстанцій були відсутні фактичні підстави для висновку про наявність факту невиплати позивачем дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Також вважає за необхідне вказати, що у податкового органу не було правових підстав приймати податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за порушення переробним підприємством вимог п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (із змінами та доповненнями) яке, на думку податкової інспекції, полягало у фактичній невиплаті особистим підсобним господарствам населення дотацій за продані ними переробному підприємству м'яса в живій вазі у вигляді готівки.

В ході перевірки стосовно виплати дотацій у розмірі 1022,00 грн. за операціями із закупівлі ПП ОСОБА_1 за дорученням та для ВАТ "Iвано-Франківський птахокомбінат" у особистих підсобних господарств населення м'яса у живій вазі не було встановлено факту заниження або завищення суми податкових зобов'язань позивача, заявлених у податкових деклараціях, зумовленого саме зазначеним вище порушенням, а тому безпідставно застосовано п. "б" п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (2181-14) при визначенні суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням. За приписами п. "б" п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 цього Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до п.11.21. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (пункт 11.21 статті 11 в редакції Закону України від 18.02.99 р. № 442-XIV (442-14) ) до 1 січня 2004 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Таким чином, вказана норма Закону зобов'язує переробне підприємство суму податку на додану вартість за реалізоване ним м'ясо та м'ясопродукти спрямовувати у повному обсязі виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробному підприємству м'ясо в живій вазі.

Відповідно до абз. 2 п. 5 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що оплата особистим підсобним господарствам населення вартості проданих ними переробному підприємству молока та м'яса в живій вазі і виплата їм дотацій здійснюються готівкою безпосередньо з каси переробного підприємства або згідно з договорами доручення через сільськогосподарські підприємства, інші організації чи сільські (селищні) ради. У разі нестачі коштів на окремому рахунку та відсутності заборгованості за обов'язковими платежами за рішеннями судів і виконавчими написами нотаріусів переробне підприємство може використовувати для зазначеної мети кошти з власного поточного рахунку з наступним їх перерахуванням з окремого на поточний рахунок.

Вищевказана норма визначає порядок здійснення оплати особистим підсобним господарствам населення вартості проданих ними переробному підприємству молока та м'яса в живій вазі і виплати їм дотацій переробним підприємством і не передбачає відповідальності переробних підприємств за порушення такого порядку або взагалі не здійснення зазначених виплат.

Абзац 9 п. 15 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) не може бути підставою для стягнення до державного бюджету коштів, використаних переробним підприємством на за цільовим призначенням, тобто не для виплати дотацій сільськогосподарським підприємствам, оскільки його приписи, як і приписи п. 15 в цілому, щодо порядку використання сум податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, стосуються сільськогосподарських підприємств, якими реалізуються молоко, худоба, птиця, вовна, а також молочна продукція та м'ясопродукти.

Відповідно до п.п. 5.1.3. п. 5.1 ст. 5 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р. № 72 (z0237-01) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 р. за № 237/5428 (яка була чинна на час виникнення спірних відносин), відповідальність за дотримання порядку ведення операцій з готівкою покладається на підприємців та керівників підприємств. Особи, винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому чинним законодавством порядку.

Вимоги зазначеного положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - підприємства), а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи (далі - підприємці), які здійснюють операції з готівкою в національній валюті, та є обов'язковими для виконання ними (п.п. 1.1. ст. 1 Положення).

У разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання контролюючих органів згідно з Указом Президента України від 12.06.95 № 436 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (436/95) (із змінами і доповненнями).

Оскільки незастосування судами попередніх інстанцій наведених норм матеріального права не призвели до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Iвано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2005 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.