Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про зобов'язання виплатити грошову допомогу,

в с т а н о в и л а :

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що проходив службу в органах КДБ УРСР, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України, з якої 16 березня 2005 року звільнений у запас за станом здоров'я.

В період проходження служби у травні 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим 27 квітня 2006 року рішенням МСЕК визнаний інвалідом 3 групи.

Оскільки інвалідність виникла внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, тому, на його думку, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену статею 21 Закону України "Про розвідувальні органи України" (2331-14) , яку просив стягнути з відповідача.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2006 року позов задоволено.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення апеляційного суду.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах КДБ УРСР, під час якої у травні 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

16 березня 2005 року позивач звільнений зі служби у зовнішній розвідки України за станом здоров'я.

27 квітня 2006 року рішенням МСЕК йому встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язано з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Частиною 13 статті 21 Закону України "Про розвідувальні органи України" (2331-14) , яка регулює питання соціального захисту співробітників розвідувальних органів України та членів їх сімей, передбачено, що у разі каліцтва, заподіяного співробітнику кадрового складу розвідувального органу України при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, йому залежно від ступеня втрати працездатності виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення (заробітку) за останньою посадою і призначається пенсія по інвалідності.

15 травня 2006 року позивач звернувся до Голови Служби зовнішньої розвідки України із заявою про надання одноразової грошової допомоги, що передбачена статею 21 Закону України "Про розвідувальні органи України" (2331-14) , в задоволенні якої відмовлено.

Відмову відповідач митивував тим, що допомога, передбачена вказаним нормативно-правовим актом не може виплачуватися особам, інвалідність яких настала у зв'язку з захворюванням, що пов'язане з участю у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) саме цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 10 Закону визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців. До військовослужбовців належить, зокрема, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки.

Питання компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника врегульоване статтею 48 вказаного Закону, згідно якого одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується, зокрема, інвалідам III групи у розмірі - 30 мінімальних заробітних плат.

Таким чином компенсацію позивачу слід призначати за спеціальними нормами права, яким є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не Закон України "Про розвідувальні органи України" (2331-14) , який визначає правові основи організації і діяльності державних органів, які здійснюють розвідувальну діяльність, а також встановлює правовий статус співробітників цих органів, їх соціальні гарантії.

Відмовляючи у виплаті компенсації за нормами Закону України "Про розвідувальні органи України" (2331-14) суб'єкт владних повноважень діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушив права й законні інтереси позивача.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 20 березня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.