колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Федорова М.О.,

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про перерахунок пенсії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про перерахунок пенсії, мотивуючи його тим, що він є інвалідом 2 групи та отримує пенсію менше прожиткового мінімуму, що суперечить Конституції України (254к/96-ВР) . Недоотримана пенсія за період з 1 серпня 2003 року по 1 вересня 2004 року становить 1 483 грн. 61 коп. Виходячи з наведеного, просив зобов'язати відповідача привести розмір його пенсії у відповідності з прожитковим мінімумом та стягнути недоотриману пенсію в розмірі 1 483 грн. 61 коп. В судовому засіданні позивач доповнив свої позовні вимоги та просив стягнути недоотриману пенсію ще і з 12 лютого 2002 року по 1 серпня 2003 року в розмірі 1691 грн. 93 коп. та моральну шкоду в розмірі 1000 євро.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2004 року в задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2004 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При розгляді справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання та отримує пенсію з 12 лютого 2002 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано виходили з того, що пенсія, яку одержував позивач за спірний період, не була нижчою за розмір, встановлений законодавством України та пенсія обчислювалась у відповідності з вимогами Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) .

Апеляційний суд обгрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, що посилання позивача на те, що призначена йому пенсія не відповідає вимогам Конституції України (254к/96-ВР) не може бути враховано, оскільки Конституцією України (254к/96-ВР) визначені загальні засади соціального захисту населення, а розмір пенсій та порядок їх призначення, регулюються спеціальними Законами, які, як було встановлено судом і не оспорювалося позивачем при призначенні йому пенсії порушені не були.

Крім цього, частина 3 статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) , на яку посилається позивач, дійсно передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Проте зазначену норму Конституції України (254к/96-ВР) слід розуміти так, що рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, мають забезпечувати не лише розмір пенсії, але і інші види соціальних виплат та допомоги у їх сукупності.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , чинної на час існування спірних правовідносин до 1 січня 2004 року, передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Тобто розмір мінімальної пенсії визначений не від величини прожиткового мінімуму, а від інших критеріїв. Зазначена норма не була визнана Конституційним Судом України такою, що не відповідає положенням ст..46 Конституції України (254к/96-ВР) .

Статтею 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) встановлено, що непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Тобто і за нормами цього Закону допускається виплата пенсійних виплат у розмірі, меншому від встановленого прожиткового мінімуму при наданні громадянам права у таких випадках права на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч.3 ст.210 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст.210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 січня 2005 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .