колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Ліпського Д.В., Гуріна М.I., Кобилянського М.Г., Федорова М.О.,

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії начальника відділу пенсійного забезпечення управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2005 року,

в с т а н о в и л а:

В грудні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати рішення управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова незаконним в частині відмови у врахуванні його заробітку за 2001 рік за період роботи в інституті електродинаміки Академії наук України при проведенні перерахунку йому наукової пенсії, встановити, що його робота протягом 2001 року на посаді старшого наукового співробітника в IЕД НАНУ повністю відповідає постанові Кабінету Міністрів України № 1571 від 22 листопада 2001 року (1571-2001-п) ; встановити, що відділ пенсійного забезпечення УПФУ в Червоно заводському районі м. Харкова при перерахунку його наукової пенсії в 2003 році повинен врахувати його заробіток за 2001 рік на роботі в IЕД НАНУ; зобов"язати відділ пенсійного забезпечення УПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова виправити вказане порушення, зробивши перерахунок його наукової пенсії з урахуванням вказаного заробітку в IЕД НАНУ за 2001 рік, тобто з моменту проведення перерахунку пенсії в 2003 році..

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2004 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2005 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова було задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2004 року скасовано. В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, скаржник просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 наказом по IЕД НАНУ № 95-к від 1 березня 2001 року був прийнятий на роботу для виконання робіт по договору - підряду № 1096-01К.

Наказом № 64-к від 14 вересня 2001 року по інституту ОСОБА_1 був звільнений з роботи по закінченню робіт по договору -підряду.

На момент виконання робіт по договору-підряду ОСОБА_1 працював за контрактом на посаді заступника директора по науці ДП заводу "Електротяжмаш", про що свідчить запис в його трудовій книжці. Тобто це була основна його робота. Крім того, в трудовій книжці на його ім'я немає запису, який би підтверджував, що в спірний період він працював в IЕД НАНУ за сумісництвом.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що відповідно до положень статті 23 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (1977-12) заробітна плата наукових працівників складається з посадових окладів (ставок), премій, доплати за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової (науково-педагогічної) роботи та інших надбавок, доплат та винагород за наукову (науково-педагогічну) діяльність, передбачених законодавством та не передбачає можливості включення до заробітної плати наукових працівників заробітку, отриманого за виконання робіт за угодами цивільно-правового характеру.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч.3 ст.210 КАС України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст.210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2005 року - без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст..237 КАС України (2747-15) .