Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Смоковича М.I.,

суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., Штульмана I.В.,

при секретарі судового засідання: Єрко С.М.,

за участі представника відповідача - ОСОБА_2,

представника позивача - Пилипенко I.С.,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (далі - СПД ФО) ОСОБА_1, за участі третьої особи - Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про стягнення сум страхових виплат Фонду в порядку регресу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника СПД ФО ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Чернігівської області від 13 червня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2006 року прокурор м. Чернігова в інтересах держави в особі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Чернігові звернувся до суду з позовом до СПД ФО ОСОБА_1 про стягнення сум страхових виплат Фонду в порядку регресу.

Вимоги обгрунтовував тим, що шкода, заподіяна громадянину ОСОБА_3 джерелом підвищеної небезпеки з вини працівника СПД - фізичної особи ОСОБА_1, виплачена потерпілому Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Чернігові. Тому відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України (435-15) відповідач зобов'язаний за регресною вимогою відшкодувати Фонду суму виплаченої шкоди.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 13 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Постановляючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір про право, зокрема про відшкодування шкоди, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, якщо провадження за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, було помилково відкрито, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

За правилами частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За таких обставин оскаржувані рішення судів підлягають скасуванню з закриттям провадження у цій справі.

Оскільки позовна заява подана правильно - в порядку господарського судочинства, то справу слід направити в суд першої інстанції для розгляду в названому судочинстві.

Керуючись статтями 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника СПД ФО ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Чернігівської області від 13 червня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року скасувати та направити справу в суд першої інстанції для розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.