Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Матолича С.В., при секретарі Турчин Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної виконавчої служби у Ленінському районі м. Луганська на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 7 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2006 року у справі за позовом державного підприємства "Виробниче об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" до Державної виконавчої служби у Ленінському районі м. Луганська про визнання незаконними дій державного виконавця, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 7 червня 2006 року, залишеною буз змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2006 року було задоволено позов державного підприємства "Виробниче об'єднання "Луганський верстатобудівний завод" до Державної виконавчої служби у Ленінському районі м. Луганська про визнання незаконними дій державного виконавця щодо арешту коштів боржника та скасовано постанову державного виконавця про накладення арешту на кошти в сумі 1 155 612,44 гривень № 7-1096 від 27.04.2006року.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Державна виконавча служба у Ленінському районі м. Луганська звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 7 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2006 року скасувати.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 181 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Абзацем 3 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) визначено, що стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції (ст. 121-2 ГПК (1798-12) ). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст. 4 Закону № 202/98-ВР (202/98-ВР) (та ст. 2 Закону №606-XIV (606-14) ) здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 121-2 ГПК (1798-12) . Оскільки ст. 11-1 Закону № 606-XIV (606-14) інші учасники цього провадження також наділені правом оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця щодо примусового виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, їхні скарги відповідно до ст. 85 Закону N 606-XIV (606-14) підлягають розгляду начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або відповідним господарським судом.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) відповідно до статей 248-20, 248-21 ЦПК України (1618-15) , ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) скарги на рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.

Згідно з частиною третьою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином підсудність скарг на дії державного виконавця нормами Цивільного процесуального кодексу (1618-15) , Господарського процесуального кодексу (1798-12) та Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) поставлено у залежність від суду, яким винесено рішення, при виконанні якого виник спір.

Отже, приймаючи до розгляду позов, суд першої інстанції мав визначити рішення, на виконання яких відкрито виконавче провадження, щодо якого виник спір, проте цього зроблено не було. Судом апеляційної інстанції зазначений недолік не усунено. З оскаржуваної постанови (а.с. 7) вбачається, що виконавче провадження відкрито на виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом м.Луганська у 2004-2006 роках, що викликає обгрунтований сумнів у підсудності зазначеної справи адміністративному суду.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України (2747-15) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 227 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби у Ленінському районі м. Луганська задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 7 червня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.