Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.

суддів Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.

Штульмана І.В.

секретар судового засідання Юденко О.В.,

розглянувши у касаційному порядку у відкритому судовому засіданні у залі суду адміністративну справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та бездіяльність Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (далі - Феодосійська МДПІ) за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2006 року,

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на неправомірні дії та бездіяльність Феодосійської МДПІ.

У скарзі вказав на те, що він є віруючою людиною і за своїми релігійними переконаннями відмовляється від присвоєного йому ідентифікаційного номера. Проте, суб'єкт оскарження відмовив йому у цьому, пославшись на наявність спільного Наказу Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2004 року, відповідно до якого встановлено порядок внесення відмітки до паспортів громадян про наявність права сплачувати податки та інші обов'язкові платежі без ідентифікаційного номера.

Просив зобов'язати Феодосійську МДПІ зробити у його паспорті відмітку про те, що він має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера, знищити облікову картку ф. № 1 ДР, не вносити про нього інформацію в інформаційний фонд та Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, виключити присвоєний йому ідентифікаційний номер і всю інформацію про нього з інформаційного фонду Державного реєстру та Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Рішенням Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2005 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність Феодосійської МДПІ. Зобов'язано Феодосійську МДПІ зберегти за ОСОБА_1 раніше встановлену форму сплати податків та інших обов'язкових платежів, зробити на одній із сторінок паспорта ОСОБА_1 відмітку: "Має право проводити будь-які платежі без ідентифікаційного номеру", завіривши цей запис підписом начальника Феодосійської МДПІ і гербовою печаткою та не вносити про нього інформацію в інформаційний фонд та Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Постановою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2006 року апеляційну скаргу Феодосійської МДПІ задоволено.

Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2005 року скасовано та прийнято нову постанову, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити без зміни рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2005 року.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що громадянин може звернутись до відповідного державного органу з офіційним повідомленням про відмову від ідентифікаційного номера у порядку, встановленому спільним Наказом ДПА та МВС України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226 "Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів".

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком, оскільки він суперечить чинному законодавству.

Згідно з частиною першою статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" особи, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від ідентифікаційного номеру та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, мають право сплачувати податки та інші обов'язкові платежі за раніше встановленою формою обліку, про що робиться відповідна відмітка в паспорті такої особи.

Частиною другою статті 5 цього Закону передбачено, що до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи. Відповідно, якщо така інформація вже внесена та громадянину присвоєний ідентифікаційний номер, то ця інформація має бути видалена (знищена) з інформаційних систем.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 є віруючою людиною і за своїми релігійними переконаннями відмовляється від раніше присвоєного ідентифікаційного номера.

14 квітня 2005 року він повідомив Кіровський відділ Феодосійської міжрайонної податкової інспекції про відмову від ідентифікаційного номера. Просив не вносити про нього інформацію в інформаційний фонд та Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

На цю заяву йому було надано письмову відповідь листом від 11 травня 2005 року в якій було запропоновано з'явитись до Кіровського відділу Феодосійської міжрайонної податкової інспекції для подальшого вирішення питання щодо ведення податкового обліку без застосування ідентифікаційного номеру згідно з спільним Наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 09 жовтня 2004 року № 602/1226.

Між тим, цей Наказ ніяк не є таким, що визначає порядок офіційного звернення громадян до відповідних органів про відмову від ідентифікаційного номера. Він лише регулює порядок унесення відмітки про збереження права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта громадянина, який відмовляється від ідентифікаційного номера.

Внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів інформації про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, заборонено частиною другою статті 5 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів". А у випадку, коли відповідна інформація про таку особу вже внесена до реєстру - то вона підлягає негайному та безумовному виключенню.

Така позиція сприяє дотриманню конституційного принципу верховенства права.

Отже, до даних спірних правовідносин суд апеляційної інстанції помилково застосував нормативний акт, який регулює інші правовідносини, а тому помилково відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Щодо інших вимог ОСОБА_1, то їх слід вирішувати з урахуванням положень вказаного спільного Наказу двох відомств, який у встановленому порядку не скасований, а отже є чинним.

Суд першої інстанції при вирішенні спору саме у відповідній частині цей Наказ застосував не вірно.

За таких обставин судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді даної справи суду першої інстанції слід більш повно з'ясувати чиї дії, бездіяльність оскаржуються ОСОБА_1Якщо й Державної податкової Адміністрації України - то справу слід вирішувати складом суду, визначеному у частині першій статті 24 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 210, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2006 року задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2005 року та постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2006 року в адміністративній справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії органів державного управління скасувати та справу надіслати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.