Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.I.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на рішення Господарського суду Полтавської області від 16.09.2004 р.

та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду

від 26.11.2004 р.

у справі № 3/125

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіат-ЛТД"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 16.09.2004 р., залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.11.2004 р., позовні вимоги задоволені. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПI від 22.04.2004р. № 0000172305/0/1161 та від 18.05.2004 р. № 0000172305/1/445. Стягнуто з Кременчуцької ОДПI на користь ТОВ "Фірма "Сіат-ЛТД" 85 грн. витрат з держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПI у Полтавській області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п.7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) . Наголошує на тому, що бюджетне відшкодування податку на додану вартість можливе лише за умови надходження даного податку до бюджету і несплата продавцем податкового зобов'язання унеможливлює формування покупцем податкового кредиту. Податкова інспекція вважає, що ПП ОСОБА_1 (продавець продукції позивачеві) не мав права виписувати податкові накладні на користь позивача у зв'язку з тим, що у нього не виникло податкових зобов'язань по тій причині, що ця продукція була придбана ним у ПП "Акцепт-СВ", установчі документи якого визнані недійсним у судовому порядку. Тому, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту у липні 2003 року підлягає виключенню з податкового кредиту на підставі вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного вище Закону. Обгрунтовуючи порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , податкова інспекція вказує на те, що суди не забезпечили всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи. Зазначає про порушення судом апеляційної інстанції ст. 104 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки ним не скасовано за всіх достатніх підстав незаконного рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5194,00 грн., в тому числі 3710,00 грн. основного платежу та 1484,00 грн. штрафних санкцій, прийняті на підставі акту додаткової позапланової документальної перевірки з питань правильності, повноти та обгрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету за липень 2003 року, в якому податкова інспекція на підставі п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (із змінами та доповненнями) робить висновок про необхідність зменшення податкового кредиту за липень 2003 року на суму 3710,00 грн., обгрунтовуючи свою позицію тим, що продавець продукції ПП ОСОБА_1 не мав права виписувати в адресу позивача - покупця податкові накладні у зв'язку тим, що у нього не виникло податкових зобов'язань у відповідності до вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , оскільки установчі документи попереднього постачальника продукції - ПП "Акцепт-СВ" приватному підприємцю визнані недійсними рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19.02.2003 р. у справі № 2-1463/16.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Так, судами попередніх інстанцій було достовірно встановлена наявність належним чином оформлених податкових накладних, виписаних продавцем - ПП ОСОБА_1, зареєстрованим платником податку, що відповідає вимогам п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) .

Податкові накладні є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону, у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній до внесення змін, які набули чинності з 31.03.2005р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суд касаційної інстанції вважає, що зазначені податковою інспекцією в акті перевірки вищенаведені підстави для виключення зі складу податкового кредиту сплачені позивачем суми податку на додану вартість за липень 2003 року та зменшення суми бюджетного відшкодування не є правовими підставами для такого зменшення.

Відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попереднім постачальником у ланцюгу постачання товару та визнання недійсними у судовому порядку установчих документів одного з постачальників у ланцюгу постачання не впливає на віднесення позивачем (покупцем) до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин між попередніми постачальниками та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ).

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а законні та обгрунтовані судові рішення у справі - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 16.09.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.11.2004 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.