К-29339/06 Про визнання недійсним правочину щодо купівлі-продажу лісоматеріалів, укладеного в усній формі - Текст документа

на постанову господарського суду Закарпатської області від 02 червня 2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27 липня 2006р.

у справі № 5/57-А

за позовом Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

до відповідачів: 1. Приватного підприємства "Сокіл" (далі ПП "Сокіл");

2. Приватного підприємця ОСОБА_1 (далі ПП ОСОБА_1.)

про визнання правочину недійсним, -

У лютому 2006р. позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом про визнання недійсним правочину щодо купівлі-продажу лісоматеріалів укладеного в усній формі відповідачами.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що усна угода, укладена між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Сокіл" завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки укладаючи угоду на поставку лісоматеріалів та виписуючи на його підставі податкові накладні, посадові особи ПП "Сокіл" створили передумови для виникнення податкового кредиту у ПП ОСОБА_1., однак при цьому ПП "Сокіл" наміру на сплату відповідної суми до Державного бюджету України для подальшого відшкодування ПДВ не мало, що могло призвести до протизаконного відшкодування ПДВ з Державного бюджету України.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 02 червня 2006р., залишеною без змін Львівського апеляційного господарського суду від 27 липня 2006р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем не доведено самого факту здійснення господарської операції між відповідачами, а податкові накладні, на які посилається податковий орган не є достатнім доказом укладення спірної угоди; оскільки позивачем не доведено у чому саме полягала суперечна інтересам держави та суспільства мета такого господарського зобов'язання а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх інстанцій, вказуючи на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, до суду касаційної інстанції звернувся позивач, яким у касаційній скарзі поставлено питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за результатами проведення зустрічної перевірки ПП ОСОБА_1. з питань взаємовідносин з ТОВ "Стен ЛТД" за період листопад-грудень 2004р., контролюючим органом (Хустською ОДПI Закарпатської області) було встановлено, що ПП ОСОБА_1. уклав усну угоду з ТОВ "Стен ЛТД" та відвантажив останньому продукцію, постачальником якої були Хустське ДЛГ та ПП "Сокіл".

В ході проведення зустрічної перевірки ДПI у Рахівському районі Закарпатської області було встановлено та складено довідку №15 від 16.02.2006р. про наступне.

За результатами невиїзної документальної перевірки ПП "Сокіл" з питань взаємовідносин з ПП ОСОБА_1. за період з 01.11.04р. по 31.12.04р. встановлено, що ПП "Сокіл" не укладало жодних угод із підприємцем та не включало операції з ПП ОСОБА_1. до власного обліку і звітності.

Натомість позивачем, Хустською ОДПI Закарпатської, було встановлено, що ПП ОСОБА_1. придбав у ПП "Сокіл" лісоматеріали згідно податкових накладних, виписаних ПП "Сокіл" (наявні у справі): №166 від 02.11.2004р. на суму 40200,00грн. (ПДВ - 6700,00грн.); №167 від 24.11.2004р. на суму 40200,00грн. (ПДВ - 6700,00грн.), №171 від 14.12.2004р. на суму 30000,00грн. (ПДВ - 5000,00грн.); №173 від 21.12.2004р. на суму 48000,00грн. (ПДВ - 8000,00грн.); які в подальшому стали підставою для віднесення вказаних сум ПДВ до податкового кредиту за період 2004 року ПП ОСОБА_1.. Розрахунки по вказаних операціях проводились за готівкові кошти.

В основу позовних вимог контролюючого органу покладено ту обставину, що оскаржуваний договір порушує систему оподаткування, укладений з метою, яка посягає на соціально-економічні основи Держави та суспільства.

Податковий орган виходив з того, що товар обумовлений договором не придбавався та не продавався, а особи, які значаться його продавцем та покупцем, такими не є.

Таким чином, приймаючи до уваги надання податковим органом копії пояснюючої записки директора ПП "Сокіл", яким стверджується, що вказане підприємство ніяких розрахунків з ПП ОСОБА_1. не проводило, податкових накладних не виписувало, суд повинен був витребувати від позивача докази того, що податкові накладні є такими, що не відповідають дійсності що може бути підставою для висновку про наявність умислу на неправомірне одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ тощо, а отже - оскаржуваний правочин має завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету.

З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вироком про визнання осіб, які видали видаткові накладні, винними в скоєнні відповідних злочинів і т.і.. Докази невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства документів бухгалтерського та податкового обліку суду не надавались.

Разом з тим, суд не вимагав від відповідача надати такі докази, не створив стороні у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання порушеного позовною заявою.

В Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) , який, зокрема у частині 1 статті 11 містить положення про здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частинах четвертій та п'ятій цієї статті покладає на суд обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до ч.3 ст.71 КАС України (2747-15) , якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то суд сприяє в реалізації цього обов'язку шляхом витребовування необхідних доказів.

Відповідно до ст.71, 195 КАС України (2747-15) , суди першої та апеляційної інстанцій можуть збирати докази з власної ініціативи.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічності повноти та об'єктивності розгляду справи.

Виходячи з положень ст.220 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Оскільки, помилки, допущені попередніми судовими інстанціями, не можуть бути виправлені у суді касаційної інстанції, то ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Слід зазначити, ст.228 ЦК України (435-15) передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже, висновок суду стосовно нікчемності правочину може бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Судова колегія касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України (436-15) . Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -

Касаційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області - задовольнити частково.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 02 червня 2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 27 липня 2006р. - скасувати та направити на новий розгляд в суд першої інстанції.