Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

головуючого-судді - Бутенка В.I.,

суддів: Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.,

при секретарі Марушевському А.А.,

за участі позивача ОСОБА_1. і представника Генеральної прокуратури України Гудзя О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до прокуратури Донецької області, Державного казначейства України про зобов'язання до виконання обов'язків та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаною позовною заявою.

В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1. посилався на те, що ним у серпні 2002 року було подано до прокуратури Донецької області скаргу на дії прокурора Старобешівського району Донецької області ОСОБА_2.

Листом №7/19 нр-02 від 14.08.2002 року в.о. начальника відділу нагляду за додержання і застосуванням законів прокуратури Донецької області Медведєва О.Г. йому повідомлено, що зазначена скарга надіслана прокурору Старобешівського району Донецької області ОСОБА_2., тобто посадовій особі, дії якої він оскаржував. Як зазначав позивач, прокурор Старобешівського району Донецької області ОСОБА_2. листом №1700 від 13.09.2002 року надав йому відповідь не по суті його скарги, проігнорувавши питання, порушені в скарзі.

У серпні 2003 року на особистому прийомі в Донецьку ОСОБА_1. подав голові координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України ОСОБА_3. скаргу на дії працівників обласної прокуратури. Не отримавши у встановлений законом строк відповіді на своє звернення, він 28 жовтня 2003 року звернувся до Генерального прокурора України про притягнення ОСОБА_3. до адміністративної відповідальності. Вказана скарга була направлена для перевірки до прокуратури Донецької області, звідки він отримав дві відповіді: від 14.11.2003 року №7/1-2394-03, та від 12.12.2003 року № 05/880, які, на думку позивача, суперечили одне одному.

29.12.2003 року позивач письмово звернувся до прокуратури Донецької області з проханням роз'яснити, яку відповідь вважати правильною. У відповідь він отримав лист від 26.01.2004 року №7/1-2394-03, в якому знов не було дано відповіді по суті звернення.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1. вважав порушеними свої права, гарантовані Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , а тому просив зобов'язати відповідача виконати свої обов'язки по перевірці його скарг і надати на них належну відповідь.

Позивач також просив стягнути на його користь з відповідача 10000 грн. у відшкодування заподіяної неправомірними діями моральної шкоди.

Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2006 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати вказані судові рішення як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач під час розгляду звернень позивача діяв у спосіб та в межах своїх повноважень, передбачених законодавством і не допустив порушень вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Однак такий висновок є передчасним і грунтується на неповному з'ясуванні фактичних обставин справи та помилковому застосуванню норм матеріального права.

Преамбулою до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України (254к/96-ВР) права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Згідно із ст. 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтями 4, 5 вказаного Закону передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Згідно вимог ч.4 ст.7 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Так, дослідивши питання відповідності вимогам закону дій прокуратури Донецької області щодо розгляду звернень ОСОБА_1., за результатами якого позивачу надано відповіді від 14.11.2003 року №7/1-2394-03, від 12.12.2003 року № 05/880 та від 26.01.2004 року №7/1-2394-03, судами дано належну правову оцінку доказам у справі та прийнято обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Однак в той же час поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що у позові ОСОБА_1. також фактично ставив питання про визнання неправомірним направлення відповідачем його звернення прокурору Старобешівського району Донецької області, предметом якого було оскарження дій останнього, тобто посадовій особі, дії якої він оскаржував.

Дійшовши висновку про правомірність направлення скарги ОСОБА_1. прокурору Старобешівського району Донецької області, суди належним чином не з'ясували, чи діяв при цьому відповідач у спосіб, передбачений ст.ст. 5, 7, 16 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та чи не суперечили такі дії вимогам ч.4 ст.7 зазначеного Закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до ухвалення ними незаконних рішень.

Таким чином, оскаржені судові рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, під час якого суду слід врахувати наведене та у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2006 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.