Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі Коваль Є.В.

касаційну скаргу комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 35

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2006р.

у справі № А8/469 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 35

до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська

про стягнення 128874,80 грн.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2006р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2006р., в позові комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 35 про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська 128874,80 грн. як помилково сплачених страхових внесків до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за період з 01.01.2004р. по 14.07.2005р. відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з набранням чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) платники єдиного податку, в тому числі й позивач, є платниками страхових внесків до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 35 оскаржило їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 35 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що свідоцтвами про право сплати єдиного податку від 01.01.2004р. № 0463003749 та від 01.01.2005р. № 0463005070 підтверджується, що у 2004 та 2005 роках позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

Платіжними дорученнями позивач перерахував на рахунок відповідача 128873,80 грн. страхових внесків за період з 01.01.2004р. по 14.07.2005р., самостійно обчисливши цю суму та включивши її до розрахунків суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за вказаний період.

Вважаючи зазначену суму грошових коштів помилково сплаченою, комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 35 /далі КЖЕП № 35/ звернулося до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська з заявою від 19.08.2005р. № 117 про її повернення.

З посиланням на відсутність законних підстав для повернення сплачених підприємством страхових внесків відповідач відмовив КЖЕП № 35 в задоволенні заявлених вимог.

З 01.01.2004р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ від 09.07.03 р. (1058-15) , який згідно його преамбули визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також встановлює, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно статей 5, 18 зазначеного Закону цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема - платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Тобто, відносини у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування регулюються спеціальним законодавством, відмінним в силу статей 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", статей 5, 18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", на статтю 6 якого посилається позивач як на правову підставу заявлених позовних вимог. А відтак, з моменту вступу в силу Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) положення зазначеного Указу не застосовуються. На підтвердження цього слугує і рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 р. № 4-зп (v004p710-97) / справа про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) /, в пункті 3 якого зазначено, що звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце / пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 (v001p710-99) / справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів /.

Отже, відповідно до статей 14, 15, 17, 20, пункту 1 частини 8 прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) страхувальниками та відповідно платниками страхових внесків до солідарної системи є роботодавці, зокрема - підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Страхувальник зобов'язаний, зокрема - нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є, зокрема - для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону (для-позивача), - календарний місяць. Страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 цього Закону, до вказаного кола осіб яких позивач не відноситься), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) для відповідних платників збору.

Згідно пункту 1 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є зокрема - суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 1 статті 4 цього ж Закону на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору зокрема - у таких розмірах: для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону - до яких належить і позивач - 32,3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Таким чином, позивачем страхові внески у сумі 128873,80 сплачені на підставі наведених правових норм, а відтак не підлягають поверненню як помилково сплачені. Зазначеними нормами одночасно спростовується і довід касаційної скарги про те, що позивач не є платником страхових внесків до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Враховуючи викладене, підстави для скасування постановлених у справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 22-3, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 35 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2006р.– без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.