Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3й Відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Київського РВ ГУ УМВС України в Одеській області про визнання неправомірною реєстрації фізичних осіб, -

встановила:

У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом і просила визнати недійсною прописку (реєстрацію) відповідачів в належному їй на праві власностіАДРЕСА_1

В обгрунтування позову вказувала, що ОСОБА_2 прописаний у спірному будинку з 1976 року, але ніколи в ньому не проживав і не проживає, а з його слів з 50-х років він проживає в самовільно ним побудованому будинку, якому в 2000 році органами місцевого самоуправління присвоєний АДРЕСА_1

Крім того, 07.09.1988 року ОСОБА_2 прописав до вказаного помешкання ОСОБА_4, а 01.04.1991 року - ОСОБА_3, хоча з 15.04.1988 року власником будинку була матір і спадкодавиця позивачки - ОСОБА_5 яка згоди на прописку зазначених осіб не давала.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2004 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила вказані судові рішення скасувати.

Ухвалою Верховного Суду України від 31.05.2006 р. на підставі п.п. 7, 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачі прописані в іншому окремому будинку під таким же номером, тобто АДРЕСА_1. Про цю обставину свідчать наявність у відповідачів окремої домової книги, яка розпочата в 1954 році, виписка з рішення правління рибколгоспу ім. Шмідта від 28.08.1989 року, правоустановлюючі документи на обидва будинки, довідка державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про те, що за ОСОБА_6 та ОСОБА_2 числиться АДРЕСА_1

На користь висновку суду свідчить і пояснення представника позивачки, який підтвердив в судовому засіданні, що при оформленні договору купівлі-продажу та свідоцтва про право на спадщину відповідно у 1987 та 1993 роках у позивачки та у її матері ніяких проблем та перешкод не було, хоча на той момент відповідачі були прописані в будинку №5 .

З урахуванням викладених фактів, судом першої інстанції було зроблено обгрунтований висновок, і з цим вірно погодилась колегія суддів апеляційного суду, про те, що права позивачки ніяким чином не порушуються пропискою відповідачів у іншому будинку, який має такий же номер, але належить іншим особам.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .