к-21659/06 Про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - Текст документа

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 29 листопада 2005 року й ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Територіальної державної інспекції праці у Херсонській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

встановила:

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом до Територіальної державної інспекції праці у Херсонській області, в якому вказував, що постановою державного інспектора праці ОСОБА_2. від 29 липня 2005 року він був притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 188-6 КпАП України (80731-10) , за створення перешкод для діяльності вказаної посадової особи.

Вважаючи, що правопорушення щодо додержання законодавства про працю він, як приватний підприємець, що використовує найману працю, не допускав та вказуючи, що державний інспектор праці діяв у спірних правовідносинах без дотримання вимог чинного законодавства, позивач просив суд визнати дії відповідача неправомірними і скасувати постанову про адміністративне правопорушення від 29 липня 2005 року, як незаконну та необгрунтовану, закривши провадження в адміністративній справі.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 квітня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилено, а постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 29 листопада 2005 року залишено без змін. Вказаною постановою районного суду позов ОСОБА_1. про скасування постанови державного інспектора праці від 29.07.2005 р. про накладення адміністративного стягнення - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1. звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить їх скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 липня 2005 року приватний підприємець ОСОБА_1., як фізична особа, яка використовує найману працю, був попереджений про здійснення перевірки магазину "IНФОРМАЦIЯ_1", власником та керівником якого він є.

При цьому перевірку додержання приватним підприємцем ОСОБА_1. законодавства про працю за дорученням прокурора Комсомольського району м. Херсона мав намір здійснити державний інспектор праці територіальної державної Iнспекції праці в Херсонській області ОСОБА_2.

Проте така перевірка ним здійснена не була через те, що ОСОБА_1. йому в цьому відмовив.

29 липня 2005 року державний інспектор праці ОСОБА_2., як представник органу спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю, діючи в межах повноважень, наданих йому ч.2 ст. 230-1 КпАП України (80731-10) в редакції Закону від 18.05.04 р. та відповідно до підпункту 4 пункту 6 Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. №50 (50-2003-п) , розглянув справу про адміністративне правопорушення і наклав на ОСОБА_1. адміністративне стягнення, передбачене ст. 188-6 КпАП України (80731-10) .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, і з цим вірно погодилась колегія суддів апеляційного суду, що державні інспектори праці на підставі Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. №50 (50-2003-п) , уповноважені в будь-який час без попередньої інформації з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю адміністративні та виробничі приміщення роботодавців, проводити цю перевірку, давати роботодавцям обов'язкові для виконання приписи, складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також розглядати справи про такі правопорушення та накладати адміністративні стягнення згідно із законодавством.

За невиконання законних вимог державного інспектора праці передбачена адміністративна відповідальність (ст. 188-6 КпАП України (80731-10) ), а державні інспектори праці уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 188-6 КпАП України (80731-10) і мають право накладати на винну особу штраф до 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 230-1 КпАП України (80731-10) ).

З урахуванням викладених фактів, судом апеляційної інстанції було зроблено обгрунтований висновок щодо законності рішення суду першої інстанції, оскільки державний інспектор праці діяв в межах наданих йому повноважень, а його постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обгрунтованою, законною та неупередженою.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а постанову Суворовського районного суду м. Херсона від 29 листопада 2005 року й ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 квітня 2006 року - залишити без змін.