Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.

суддів: Амєліна С.Є.,Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії за його касаційною скаргою на постанову Зарічного районного суду м.Суми від 4 травня 2006 року та на ухвалу апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2006 року,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії, в якому просив постановити рішення, яким просив визнати факт його дискримінації, визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії з урахуванням премії 33,3% згідно Постанови КМУ №829 від 22 травня 2000 року (829-2000-п) ; 100%-ї надбавки, встановленої Указом Президента України №173 від 23 лютого 2002 року (173/2002) ; 90%-ї надбавки за Указом Президента України №389 від 5 травня 2003 року (389/2003) ; 40%-ї надбавки, введеної Указом Президента України від 14 липня 1999 року №847/99 (847/99) , а також вважав, що з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року йому неправильно виплачувалось лише 50% від грошового забезпечення з урахуванням вказаних надбавок.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2006 року залишена без змін постанова Зарічного районного суду м.Суми від 4 травня 2006 року, якою в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального закону, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч.2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвалених по справі судових рішень.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є військовим пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років з 22 листопада 1980 року.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", який визначає умови та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців Збройних сил України, пенсійне забезпечення військовослужбовців, які мають право на пенсію здійснюється відповідними відомствами в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; окладу за військове або спеціальне звання; процентної надбавки за вислугу років; додаткових видів грошового забезпечення, що надаються щомісяця (надбавки за вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).

Відповідно до ч.3 ст.43 зазначеного Закону, пенсія нараховується з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, куди включається оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством" та п.2 Перехідних положень до Закону України "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (1769-15) , який передбачає право на перерахунок пенсії з урахуванням зазначеного положення Закону, то вони набирають чинность з 1 січня 2005 року і не мають зворотньої дії в часі. Постановою Кабінету Міністрів України №452 від 06 квітня 1998 року "Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців" (452-98-п) , якою затверджені додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, що виплачуються щомісячно встановлено, що премія не відноситься до додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до положень ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (що діяли до 1 січня 2005 року), призначені військовослужбовцям пенсії перераховувались з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, які мали право на пенсію за цим законом.

Враховуючи наведене, суди дійшли до обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, так як ОСОБА_1 на момент звільнення вказаних надбавок та премії не отримував, оскільки звільнений до їх запровадження.

Також не заслуговують на увагу посилання позивача, про те, що з 1 січня 2005 року йому повинні були виплачувати повну суму перерахованої пенсії, оскільки вищезазначеним Законом встановлений 50% розмір виплат.

Оскаржувані судові рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального закону, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу апеляційного суду Сумської області від 30 травня 2006 року та постанову Зарічного районного суду м.Суми від 4 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Сумського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.