Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Суддів: Бутенка В. І.,

Лиски Т. О. (доповідач),

Панченка О. І.,

Сороки М. О.,

Штульмана І. В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Відкритого акціонерного товариства "Експотранс" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року, -

У березні 2006 року ВАТ "Експотранс" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.05 № 0000401321/0.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.08.05 № 0000401321/0.

У касаційній скарзі на постанову Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі ставить питання про скасування судових рішень в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суди невірно застосували ст.. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) та ст. 2, 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", що призвело до помилкового висновку щодо неправомірності застосування штрафних санкцій до ВАТ "Експотранс"; невірним є висновок судів щодо відсутності заборони припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами, який зроблений без застосування ст. 3 ЦК УРСР та з невірним застосуванням ст. 217 ЦКУРСР; а також вважає невірною позицію суду першої інстанції, що податковим органом неправомірно визначено як податкове зобов’язання суму штрафних санкцій, передбачену ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, оскільки останні ухвалені відповідно до норм матеріального права та на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі проведено планову документальну перевірку ВАТ "Експотранс" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.02 по 31.03.05., за результатами якої складено Акт від 11.08.05 № 25/13-32-1/05522097.

В Акті перевірки вчинено запис про порушення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.05 № 0000401321/0, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем: штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 3073 400,55 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що висновки, викладені в Акті перевірки, не обґрунтовані та не відповідають нормам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Позивачем було укладено два контракти (договори) на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні з фірмами – експедиторами (нерезидентами), які передбачали обов’язок експедиторів за проханням позивача здійснити розрахунки з лізингодавцем – нерезидентом за лізинговими договорами (п. 3.2 Контракту № 01 від 01.02.02 з Транспортно – експедиційною компанією "WE Forvard U.S.A", Додаткова угода № 1 до Договору № 2/2000 від 04.01.00 з фірмою ІСТ).

Так, у відповідності до умов договорів перевізник зобов’язався надати послуги з перевезення, а експедитор сплатити грошову суму за надані послуги. Крім цього сторони домовилися, що експедитор також надасть перевізнику послуги у вигляді перерахування грошових коштів в рахунок лізингових платежів з наступним погашенням (зменшенням) на суму зазначених витрат винагороди перевізника.

В обґрунтування рішень судів першої та апеляційної інстанцій покладено правові висновки про те, що припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.

У відповідності до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 14 зазначеного закону, всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) та Цивільним кодексом (435-15) не забороняється припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню, оскільки припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України, а отже нарахування штрафних санкцій в сумі 3073400,55 грн. є незаконним.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на відхилити, а постанову Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 30 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.. 237 КАС України (2747-15) .