Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.I.

суддів: Весельської Т.Ф.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.

Штульмана I.В.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 11 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірною бездіяльності суб'єкта владних повноважень, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірною бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому посилався на те, що 08.11.2005 року він звернувся з письмовою заявою до Міністерства внутрішніх справ України стосовно законності прийняття наказів управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, пов'язаних з реорганізацією (ліквідацією) підрозділу, в якому він проходив службу. Однак в своїй відповіді на цю заяву відповідач необгрунтував своє рішення про відмову у задоволенні вимог заявника, не провів належної перевірки, чим порушив вимоги Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) та його конституційне право на звернення до органів влади. Просив визнати неправомірною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України та зобов'язати відповідача провести належним чином перевірку доводів, наведених в заяві від 08.11.2005 року, та надати обгрунтовану відповідь на зазначене звернення.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 11 липня 2006 року постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, ОСОБА_1. звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Відповідно до вимог статті 20 Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. звернувся до Міністерства внутрішніх справ України з заявою, датованою 08.11.2005 року, щодо законності прийняття керівництвом управління Міністерства внутрішніх справ України наказів про ліквідацію підрозділу міліції, в якому працював позивач, на підставі реорганізації підрозділу, а також його звільнення. Листом Міністерства внутрішніх справ України за № 6/1/1-А-3949 від 14.11.2005 року позивачу була надана відповідь, що питання законності звільнення позивача з органів внутрішніх справ було вирішено в судовому порядку і підтверджується відповідним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 березня 1998 року, яке набрало законної сили, і тому підстави для проведення повторної перевірки відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, які відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що відповідь ОСОБА_1. була надана Міністерством внутрішніх справ України відповідно до вимог та у строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які зазначені у статтях 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 11 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Міністерства внутрішніх справ України про визнання неправомірною бездіяльності суб'єкта владних повноважень - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .