Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р.

та постанову господарського суду Волинської області від 26.07.2006 р.

у справі № 02/57-92 господарського суду Волинської області

за позовом Луцької об’єднаної державної податкової інспекції

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК "Конкріт" ЛТД

2. Приватного підприємства "Армада"

за участю прокурора Волинської області

про визнання угод недійсними, -

Постановою господарського суду Волинської області від 26.07.2006 р. у справі № 02/57-92, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р., відмовлено в задоволенні позовних вимог Луцької об’єднаної державної податкової інспекції до ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД та ПП "Армада" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу між ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД та ПП "Армада" від 27.09.2003 р. № 27-03 та від 06.10.2003 р. без номера і застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, - стягнення із сторін всього одержаного ними за зобов’язаннями в дохід держави.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не доведено умислу суперечного інтересам держави та суспільства при укладенні договорів купівлі-продажу між ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД та ПП "Армада".

Не погоджуючись з постановленими судовими рішеннями, Луцька ОДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Волинської області від 26.07.2006 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р. і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з договором від 27.09.2003 р. продавець - ПП "Армада" (відповідач 2) зобов’язався передати покупцю - ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД) (відповідач 1) товар на загальну суму 117831831,60 грн. (в т.ч. ПДВ 19638638,60 грн.).

На виконання умов договору продавець оформив передачу побутової техніки по накладних: № 1/10 від 01.10.2003 р. на суму 55356546 грн. та № 1/10 від 01.10.2003 на суму 62475285,60 грн. та виписав податкові накладні № 371, № 372 від 01.10.2003 р. на загальну суму 117831831,60 грн. Умов договору щодо оплати товару згідно з п. 2.3 договору покупець не виконав.

31.10.2003 р. між сторонами укладений протокол погодження № 1 до договору № 27-03, відповідно до якого загальна сума процентів за користування товарним кредитом, яка визнана покупцем, до оплати становить 70699098,96 грн. (в т.ч. ПДВ -11783183,16 грн.). На послуги товарного кредиту ПП "Армада" виписано податкові накладні № 396 від 30.10.2003 р., № 397 від 31.10.2003 р., № 398 від 31.10.2003 р. на загальну суму 73055735,92 грн. (в т.ч. ПДВ -12175955,92 грн.).

Відповідно до додаткової угоди від 31.10.2003 р. до договору № 27-03 від 27.09.2003 р. сторони прийшли до згоди провести розрахунок за отриманий товар шляхом передачі простого векселя. По актах приймання-передачі від 12.11.2003 р., 18.11.2003 р. ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД передано прості векселі номінальною вартістю 50000000 грн. та 58000000 грн. зі строком погашення "за пред’явленням". По зазначених господарських операціях ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД включено до податкового кредиту ПДВ в сумі 31814594,52 грн.

06.10.2003 р. між цими ж сторонами було укладено договір купівлі-продажу товару на суму 911550000 грн. Цього ж числа ПП "Армада" було виписано накладну б/н та податкову накладну № 373/3 на суму 911520000 грн., в т.ч. ПДВ 151920000 грн. В оплату товару ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД по акту приймання-передачі від 31.10.2003 р. передано простий вексель за № 6330348469203 номінальною вартістю 1085900000 грн. зі строком погашення 31.10.2003 р. По даній господарській операції ТОВ "МЖК "Конкріт" ЛТД ПДВ в сумі 151920000 грн. включено до податкового кредиту.

За твердженням податкового органу суми ПДВ, включені відповідачем 1 до податкового кредиту, відповідачем 2 до податкових зобов’язань не віднесено. Остання звітність ПП "Армада" подана за 12 місяців 2003 року з нульовими показниками. Оскільки суми ПДВ відповідачем 2 не було сплачено до Державного бюджету, то у відповідача 1 відсутні підстави відносити ПДВ в сумі 31814594,52 грн. та в сумі 151920000 грн. до податкового кредиту. При цьому, позовні вимоги про визнання договорів недійсними обґрунтовані тим, що господарські операції, оформлені спірними договорами купівлі-продажу від 27.09.2006 р. та 06.10.2003 р., є безтоварними, так як факт зберігання товарно-матеріальних цінностей оперативними заходами, проведеними працівниками Луцької ОДПІ, не підтверджено, зі сторони продавця - відповідачем 2 по даних договорах не було сплачено до бюджету податок на додану вартість, в той час як сума ПДВ віднесена покупцем - відповідачем 1 до податкового кредиту, що є ухиленням від сплати податків і підтвердженням того, що товариство діяло з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною, а також з недоведеності позивачем, що спірні договори були укладені відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, недоведеності наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Спірна угода не містить будь-яких зобов’язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін угоди у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такої угоди.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання спірних договорів недійсними, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову Луцька ОДПІ послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Застосування санкцій судами, встановлених за укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з 01.01.2004 року може відбуватись на підставі ст. ст. 207, 208 ГК України.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про незаконність прийнятих у справі судових рішень, їх скасування та направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Луцької об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р. та постанову господарського суду Волинської області від 26.07.2006 р.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.