Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 року у справі №11/2972а за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Черкасигаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 38272,00грн. за незайняті інвалідами робочі місця, -

В травні 2006 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до відкритого акціонерного товариства "Черкасигаз", в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 38272,00грн. за незайняті інвалідами робочі місця в 2005 році.

Постановою господарського суду Черкаської області від 2 серпня 2006 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 року частково скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалене нове рішення про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 9568,00грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Справа № К-33854/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. (форма №10-ПІ), підписаного посадовими особами відповідача та скріпленого його печаткою, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві становила у 2005 році 2630 осіб, на підприємстві працював 101 інвалід (при нормативі 105 інвалідів). Середньорічна заробітна плата склала 9568 грн.

Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Аналіз положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави зробити висновок про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідачем долучено до матеріалів справи список інвалідів, які працювали у відповідача за період 2005 року. Позивач проти кількості 101 працюючого інваліда у відповідача не заперечує.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач направляв до міського центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках по формі 3-ПН згідно яких ним було створено 3 місця.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, створивши 104 робочих місця.

Таким чином, чином позиція суду першої інстанції є вірною лише в частині стягнення з відповідача 9568,00грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, адже відповідач зобов’язаний був створити 105 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відхилити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2006 року – залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.