Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 01.04.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ЗАТ Торговий дім "Інтерсервіс" постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006

у справі №29/433

за позовом ДПІ у Деснянському районі м. Києва

до ЗАТ Торговий дім "Інтерсервіс"

ТОВ "Гарда"

про визнання угоди недійсною

ДПІ у Деснянському районі м. Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Договору від 11.03.2003р., укладеного між відповідачами, зобов'язання ТОВ "Гарда" повернути ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" кошти, отримані за цим договором на загальну суму 1400000 грн., та стягнення з ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс"в доход держави 1400000 грн., відповідно до ст. 49 ЦК УРСР.

Постановою господарського суду м. Києва від 12.04.2006, у справі №29/433, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 у справі №29/433 скасовано постанову господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ЗАТ Торговий дім "Інтерсервіс" звернулось із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що Київським апеляційним господарським судом при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 11.03.2003 між відповідачами укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, за умовами якого ТОВ "Гарда" зобов'язалось надати ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" послуги щодо пошуку об'єктів для інвестування будівництва офісних, житлових приміщень і торгово розважальних комплексів, а також надати інформаційно-консультативні послуги.

Згідно з актом прийому - передачі робіт та послуг від 25.11.2003 та додатку до нього загальна вартість робіт, виконаних ТОВ "Гарда" для ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" за договором від 11.03.2003р. склала 1400000 грн.

По зазначеній господарській операції ТОВ "Гарда" видало ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" податкову накладну від 25.11.2003 № 11258 на загальну сум 1400000грн., в тому числі ПДВ 233333,33 грн.

Загальна вартість робіт, виконаних ТОВ "Гарда" для ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" склала 1400000,00 грн., в тому числі ПДВ 233333,33 грн.

Відповідно до поданої до ДПІ декларації з ПДВ, ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" у листопаді 2003 включило до податкового кредиту у повному обсязі суму ПДВ по операції з ТОВ "Гарда".

Копії всіх вищеназваних документів наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, при перевірці місцезнаходження ТОВ "Гарда" було встановлено, що за юридичною адресою (м. Донецьк-110, вул. Прожекторна, 1-а) ТОВ "Гарда" не знаходиться, що доводиться копіями: акту про результати перевірки місцезнаходження № 154/15-014-12 від 31.07.2003р., складеного ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька, довідки комунального підприємства ЖЕК № 1 №418 від 12.05.2004, акту про неможливість вручення податкової вимоги №22 від 18.08.2004, акту про незнаходження платника податків за юридичною адресою від 12.05.2004, складеного оперуповноваженим управління податкової міліції ДПА в Донецькій області (а.с.126, 68-72, т.1). Про своє місцезнаходження ТОВ "Гарда" органи ДПА України не повідомляло.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист з Пролетарського відділення Будьонівської МДПІ м. Донецька № 5048/7/29 від 21.12.2005 р. (а.с.19, т.2) та додаток до нього - інформація про сплату ПДВ за період листопад-грудень 2003, в якому зазначено, що ТОВ "Гарда" має податковий борг з податку на додану вартість у сумі 170600 грн. Крім того, в графі "нарахування та сплата ПДВ" по декларації за листопад 2003 (а.с.78-80, т.1) сума нарахування складає 1129,00 грн., а сплата податку взагалі відсутня, в той час як сума ПДВ, включена ЗАТ "Торговий дім "Інтерсервіс" у вартість послуг за договором, яку ТОВ "Гарда" повинно було сплатити до Державного бюджету, складає 233 333,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін – у разі виконання угоди обома сторонами – у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України є її укладання з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети. За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Проте судами попередніх інстанцій не встановлювалась наявність умислу у кожної із сторін спірної угоди, а мав місце аналіз зазначених обставин лише щодо відповідача-2.

Окрім того, господарські суди не мали правових підстав для застосування ст. 49 Цивільного кодексу УРСР на момент ухвалення рішень у справі.

1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Цивільний кодекс України (435-15) не має норми, яка була б аналогічною, зокрема за наслідками, ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим, Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими наслідками, співпадають зі ст. 49 ЦК УРСР.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України (435-15) на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Судами попередніх інстанцій викладене взагалі не взято до уваги.

Окрім цього суди залишили без належної оцінки встановлений у ході розгляду справи правовий статус обох сторін оскаржуваного договору а також мету, на досягнення якої кожна з них вчиняла обумовлені договором дії. Також суди не взяли до уваги і інші юридично значимі обставини, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і застосування в залежності від них передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України наслідки недійсності угод, чим порушили норми матеріального права.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та про те, що господарські суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим постанова Київського апеляційного господарського суду м. Києва від 27.06.2006 та постанова господарського суду м. Києва від 12.04.2006 у справі №29/433 підлягають скасуванню, а справа №29/433, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу ЗАТ Торговий дім "Інтерсервіс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 12.04.2006 у справі №29/433 – скасувати.

Справу №29/433 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.