К-33422/06 Про стягнення боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування - 26.03.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року у справі №15/112 за позовом управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова до підприємства споживчої кооперації "Центр інформаційних технологій" Чернігівської обласної спілки споживчих товариств про стягнення боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 70885,84грн., -

В квітні 2006 року управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова звернулося в суд з позовом до підприємства споживчої кооперації "Центр інформаційних технологій" (правонаступник спільного підприємства "Кущовий інформаційно-обчислюваний центр"), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути з відповідача 70885,84грн. боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період з грудня 2004 року по січень 2006 року.

Справа № К-33422/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що обрання відповідачем спрощеної системи оподаткування відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" не звільняє його від сплати страхових внесків передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Постановою господарського суду Чернігівської області від 13 червня 2006 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись рішенням апеляційного суду управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Чернігова звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу підприємство споживчої кооперації "Центр інформаційних технологій" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року – без змін.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції посилається на те, що визначення кола осіб, які є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, повинно здійснюватися на підставі положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) з урахуванням положень Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва".

Судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.

Статтею 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено коло страхувальників, зокрема якими відповідно до п.1 ч.1 ст.14 цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільноправового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Згідно п.6 ч.2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що даний обов’язок відповідачем виконано лише частково і за ним рахується заборгованість по сплаті страхових внесків за період з 20.01.2005р. по січень 2006 року у сумі 70885,84грн., яка підтверджується розрахунками сум страхових внесків за цей же період.

Згідно ч.2 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Згідно абз.1-3 ч.3 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Статтею 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 03.07.1998р. за №727/98 встановлено пільги, зокрема звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Разом з тим, ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до п. 1,3 цієї статті платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Обов’язок сплати зазначеного збору Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) не пов’язує зі статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (який набув чинності з 01.01.2004р.) сферою його дії є регулювання відносин, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

При цьому зазначеною статтею встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечать цьому Закону.

Згідно з положеннями ч.2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, а також платники страхових внесків.

Отже, враховуючи положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , відповідач є платником зазначених страхових внесків.

Прикінцевими положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) передбачено приведення законів та інших нормативно-правових актів України у відповідність із цим законом, а до приведення їх у відповідність, всі закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) визначає умови і порядок сплати страхових внесків у розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , а тому відповідач зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати страхові внески саме на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , який в спірних правовідносинах являється спеціальним законом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність у відповідача обов’язку щодо сплати страхових внесків передбаченого спеціальним законом – Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Разом з тим, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", який звільняє відповідача від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково, а тому воно підлягає залишенню в силі, а судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.