Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-Смоковича М.I.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

при секретарі судового засідання Семяністій С.Л.,

за участі позивача ОСОБА_1.,

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення неправомірним, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2006 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення неправомірним.

Вимоги обгрунтовував тим, що він звернувся до Державного комітету України у справах національностей та міграції із заявою про надання йому статусу біженця, оскільки він є громадянином Російської Федерації, на території якої його переслідували за відмову від отримання ідентифікаційного номера та за православну релігійну діяльність. Однак відповідач відмовив йому в наданні статусу біженця. Вважав таке рішення комітету неправомірним та безпідставним.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано до суду переконливих доказів, які б достовірно вказували б на той факт, що проживаючи на території Російської Федерації та будучи громадянином цієї країни, позивач став жертвою переслідувань за ознаками віросповідання.

Такий висновок суду першої інстанції суперечить основним засадам та нормам адміністративного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважаючи їх безпідставними, письмових заперечень до суду не подав.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі ж невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

З метою вирішення зазначеного спору судам слід установити правомірність чи неправомірність оскаржуваного рішення.

Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в супереч положенням адміністративного судочинства виходив з того, що позивачем не подано до суду переконливих доказів, які б достовірно вказували б на той факт, що проживаючи на території Російської Федерації та будучи громадянином цієї країни, позивач став жертвою переслідувань за ознаками віросповідання.

Такий висновок суду першої інстанції зроблений та суперечить зазначеним нормам процесуального права.

Суд апеляційної інстанції також не звернув увагу на зазначені порушення процесуального права.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень, в зв'язку з чим, рішення судів підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення зазначеного спору необхідно встановлювати нові обставини, чого не може робити суд касаційної інстанції, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2006 року в цій справі скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.