Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої – Кравченко О.О., суддів – Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Костенка М.І., Матолича С.В., при секретарі – Мельник І.М., за участі представника відповідачів Сябренка А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Науково-виробнича фірма "Луганські акумулятори" на постанову Господарського суду Луганської області від 10 серпня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року у справі за позовом ВАТ "Науково-виробнича фірма "Луганські акумулятори" до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська, Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській обл. та Пенсійного фонду України про визнання недійсними рішень, -

Постановою Господарського суду Луганської області від 10 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ВАТ "Науково-виробнича фірма "Луганські акумулятори" до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська, Управління Пенсійного фонду України в м. Краснодоні Луганської обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській обл. та Пенсійного фонду України про визнання недійсними повідомлень (розрахунків) фактичних витрат на виплату та доставку пенсій УПФ у м.Краснодоні Луганської області на суму 2353,50 коп., які направлені листом управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Луганська під 29.11.2005 №8027/06; визнання недійсними рішень Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська № 8585/06 від 22.12.2005г., Правління Пенсійного фонду України № 4292/07-10 від 07.04.2006р.

В основу зазначених судових рішень покладено висновки про те, що зазначені рішення прийняті правомірно та в межах компетенції відповідача, з посиланням на вимоги Законів України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та "Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , якими встановлено обов’язковість відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ВАТ "Науково-виробнича фірма "Луганські акумулятори" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Господарського суду Луганської області від 10 серпня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року, прийнявши рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга ґрунтується на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти на всебічності дослідження обставин справи та вірного застосування норм матеріального права, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Пунктом 7 частини 1 статті 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" серед інших повноважень органам Пенсійного фонду надано право стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків.

Статтю 1 зазначеного Закону страхові внески визначено як кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відшкодування виплаченої пенсії, призначеної на пільгових умовах, не віднесено до складу внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Та обставина, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є об’єктом оподаткування збором на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (поряд із іншими виплатами на користь найманих працівників) не відносить зазначені витрати до кола загальнообов’язкових платежів.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачала, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону України від 17 лютого 2000 року №1461-III (1461-14) , "Про внесення змін до деяких законів України".

Отже, в момент прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , Закон України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) не передбачав обов’язку відшкодування підприємствами виплачених працівникам відповідача пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу загальнообов’язкового платежу.

Однак згідно з абзацом четвертим підпу нкту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Отже, зазначеною нормою абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) прямо визначено обов’язок підприємства стосовно відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів вважає, що судами повно та всебічно досліджені матеріали справи, вірно встановлений характер спірних правовідносин і до їх вирішення вірно застосовані норми матеріального права. Порушень норм процесуального закону при цьому колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів –

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Науково-виробнича фірма "Луганські акумулятори" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 10 серпня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2006 року по справі № 2/247н-ад – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.