Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Леонтович К.Г., Харченка В.В., Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Одеської області від 09 жовтня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року у справі №31/254-06-8001А за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Одеське спеціальне конструкторсько-технологічне бюро продовольчого машинобудування" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2006 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВАТ "Одеське спеціальне конструкторсько-технологічне бюро продовольчого машинобудування" про стягнення штрафних санкцій в сумі 4657,90грн. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Постановою господарського суду Одеської області від 09 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, згідно наданого підприємством звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у 2005р. становила 77 осіб, тому кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875, становить - 3. Згідно списку працюючих на підприємстві у 2005 році інвалідів було зайнято З особи, а не 2, як зазначено позивачем (а.с. 5-5зв.).

Наказами № 17-к від 11.04.2005р., № 32-к від 04.07.2005р. ВАТ "Одеське спеціальне конструкторсько-технологічне бюро продовольчого машинобудування" ввело в штатний розклад товариства чотири посади для інвалідів, передбачило порядок направлення інформації про вакантні місця для інвалідів до центру зайнятості Малиновського району, до фонду соціального захисту інваліді і головного управління промисловості та розвитку інфраструктури облдержадміністрації, і порядок проведення атестації робочих місць для інвалідів на протязі 5 днів після складення трудового договору з інвалідом (а.с. 19-22).

Протягом 2005 року ВАТ "Одеське спеціальне конструкторсько-технологічне бюро продовольчого машинобудування" надавало до центру зайнятості Малиновського району м. Одеси звіти за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (а.с. 23-31).

Iз листа Малиновського районного центру зайнятості № 481 від 01.09.2006р. вбачається, що протягом 2005 року інваліди на ВАТ "Одеське спеціальне конструкторсько-технологічне бюро продовольчого машинобудування" не направлялись, тому що інваліди за вказаними посадами на обліку в центрі зайнятості не перебували (а.с.43).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Пунктами 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.2002 р., зазначено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також допущені порушення норм процесуального права.

Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Одеської області від 09 жовтня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.