Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Леонтович К.Г., Матолича С.В., Чалого С.Я.

при секретарі: Капустинському М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" на постанову господарського суду Луганської області від 19 серпня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року у справі №5/279 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення суми, -

У червні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ДП "Антрацит" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Комсомольська" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в 2005 році у сумі 1010740,74грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 19 серпня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ДП "Антрацит" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Як правильно встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, відповідно до поданого ДП "Антрацит" звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 2199 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві - 26 осіб, при нормативі встановленому в 88 осіб, фонд оплати праці на підприємстві становить 35848,7тис.грн. (а.с.10).

В Положенні "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда", затвердженим КМУ від 03.05.1995 року №314 визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1). Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).

Згідно п. 5 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п. 14 Положення підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Крім того, в матеріалах справи містяться листи Антрацитівського міськрайонного центру зайнятості від 07.04.2006р. за №3/03-836 та від 24.10.2006р. за №3/03-2128, згідного яких відповідач не повідомляв центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів в 2005 році.

Аналогічний лист Управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради від 07.04.2006р. за №1-599 та довідка Фонду від 01.06.2006р. за №03-01/2142 також свідчать про неінформування про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування органів перелічених в ст. 18 Закону протягом 2005 року, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неможливість виконання позивачем вимог ч. 1 ст. 18 з огляду на те, що відповідач не створив і відповідно не повідомляв органи, перелічені в ст. 18 Закону про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Луганської області від 19 серпня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року – без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.