Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову господарського суду м. Києва від 18.05.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. у справі за позовом ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання рішення неправомірним, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

Закрите акціонерне товариство "Українська страхова транспортна компанія" ( далі – позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ( далі – відповідач) про скасування п. 2 припису Директора департаменту страхового нагляду Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № СК-26/05-82 від 20.07.2005р., посилаючись на те, що оскаржуваний припис не відповідає нормам чинного законодавства і дійсним обставинам справи.

Постановою господарського суду м. Києва від 18.05.2006р. позовні вимоги ЗАТ "Українська страхова транспортна компанія" задоволені, скасований припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № СК-26/05-82 від 20.07.2005р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. апеляційна скарга державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України залишена без задоволення, а постанова господарського суду м. Києва від 18.05.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 22.06.2005 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Комісія) був складений акт № 234-1 про порушення законів та інших нормативно-правових актів Закритим акціонерним товариством "Українська транспортна страхова компанія".

Актом встановлено, що позивач, виступає агентом з реалізації страхових полюсів з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів ТОВ "Страхова компанія "Оранта", м. Москва, на підставі укладеного ним договору (Агентська угода № 80-1/10 від 26.06.2003 року).

Відповідач вважає, що укладення та виконання вказаного договору порушує ч.8 ст. 15 Закону України "Про страхування" в частині здійснення посередницької діяльності на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками і вимагає усунення таких порушень.

Відповідно до пп. 9 п. 5 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 року № 292/2003 (292/2003) , Комісія має право в межах своїх повноважень видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність.

На підставі вказаного Акту, 20.07.2005 року, Комісією видано припис № СК-26/05-82, яким встановлено, що позивач в своїй діяльності вчинив порушення вимог чинного законодавства України, а також вказано усунути виявлені порушення.

Суд обґрунтовано не погодився з висновками відповідача викладеними в акті № 234-1 від 22.06.2005 року з наступних підстав.

Частиною 4 ст. 14 Закону України "Про страхування" (надалі - Закон) в редакції від 07.03.1996 р. передбачено, що посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Законом в редакції від 04.10.2001 р. питання посередницької діяльності врегульовані нормами ст. 15 Закону. Згідно означеної статті, посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 цього Закону.

З вказаних норм Закону вбачається, що ними в редакції, як від 07.03.1996 р., так і від 04.10.2001 р. встановлено, що посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками (на користь іноземних страховиків) не допускається і в цій частині у зв'язку із внесенням 04.10.2001 р. до Закону відповідних змін положення останнього не змінювались. При цьому 04.10.2001 р. був прийнятий не новий Закон, а лише були внесені зміни до прийнятого 07.03.1996 р. Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) . Закон від 07.03.1996 р. (85/96-ВР) був введений в дію постановою Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) № 86/96-ВР від 07.03.1996 р. (надалі - Постанова).

Згідно листа Міністерства юстиції України № 20-45-792 від 07.07.2004 р. означена Постанова не втратила чинність та на даний час є діючою, у зв'язку з чим, до теперішнього часу така постанова регулює відповідні питання щодо введення в дію Закону та його окремих норм незалежно від внесених до останнього змін за умови, що така постанова при цьому не буде скасована або визнана такою, що втратила чинність.

В пункті 6 Постанови передбачено, що страховикам-резидентам дозволено посередницьку діяльність на території України на користь іноземних страховиків лише з продажу страхових полісів з обов'язкових видів страхування, передбачених законодавством інших країн, на строк до приєднання до міжнародних угод щодо визнання полісів страховиків України на території цих країн.

Суд вірно вважає, що законодавець вносячи зміни до Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) не змінив порядку введення його в дію та нормативного регулювання спірних питань, зокрема, не скасував норму яка дозволяє страховикам-резидентам здійснювати посередницьку діяльність на території України на користь іноземних страховиків з продажу страхових полісів з обов'язкових видів страхування, передбачених законодавством інших країн, на строк до приєднання до міжнародних угод щодо визнання полісів страховиків України на території цих країн.

Крім того, забороняюча норма, щодо здійснення посередницької діяльності на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками містилась як в редакції закону, що вводилась в дію Постановою Верховної Ради України № 86/96-ВР від 07.03.1996 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про страхування" (86/96-ВР) , так і в наступних редакціях згаданого закону.

За агентськими договорами, які стали підставою для прийняття оскаржуваного припису, позивач здійснював укладення в інтересах довірителів договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є обов'язковим видом страхування у Російській Федерації, згідно Федерального Закону "Об обязательном страховании гражданской ответственности владельцев транспортных средств".

Угод щодо визнання в Російській Федерації страхових полісів страховиків-резидентів України на момент здійснення позивачем спірної діяльності не укладено.

Таким чином, здійснення позивачем посередницької діяльності на території України на користь страховиків – резидентів Російської Федерації лише з продажу страхових полісів з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів повністю відповідає чинному законодавству України, зокрема, Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) з урахуванням положень Постанови Верховної Ради України № 86/96 – ВР від 07.03.1996р. з наступними змінами і доповненнями "Про порядок введення в дію Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не довів правомірності свого припису.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 18.05.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. у справі № 48/185-А - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.