Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 25.10.2006 року

та постанову Господарського суду Херсонської області від 09.06.2006 року

по справі № 1/142-АП-06

за позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні

до Приватного підприємця ОСОБА_1

про стягнення фінансових санкцій в сумі 2 103, 75 грн., -

У квітні 2006 року Державна податкова інспекція у м. Херсоні (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Херсонської області з адміністративним позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1(далі по тексту - відповідач, скаржник) про стягнення штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 09.06.2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.10.2006 року у справі №1/142-АП-06 позов задоволено. Стягнуто з відповідача в доход бюджету штрафну санкцію в сумі 2103 грн. 75 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким повернути позовну заяву ДПІ у м. Херсоні без розгляду, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що господарські суди не були уповноважені розглядати таку категорію справ, а тому рішення судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті не уповноваженими судами.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.02.2006р. уповноваженими фахівцями Державної податкової інспекції у м. Херсоні було проведено перевірку суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 у кафе, розташованому за адресою: м. Херсон, вул. Миколаївське шосе, територія ТОВ "Техпромсервіс" щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

За результатами перевірки складено акт № 21030064/0235.

В ході перевірки встановлено порушення п. 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР, в редакції Законів N 227/96-ВР від 06.06.96р. (227/96-ВР) , N 1776-ІІІ від 01.06.2000р. (1776-14) Виявлена невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі, зафіксованій стрічкою касового апарату на 420,75 грн. (виявлено 429,85 грн., за касовим звітом 9,10 грн.).

За результатами перевірки в. о. заступника ДПІ у м. Херсоні 13.02.2006р. прийнято рішення за № 0622952303/0.

Згідно пункту 13 ст. 3, ст. 22 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР, Приватному підприємцю ОСОБА_1 визначено штраф у розмірі 2103,75 грн.

У встановлений законодавством термін сума визначеної рішенням № 0622952303/0 штрафної санкції сплачена не була.

Стягнення фінансових санкцій в сумі 2103,75 грн. було предметом судового позову.

Як вбачається із матеріалів справи та змісту касаційної скарги, Відповідачем не спростовуються встановлені перевіркою порушення та сума нарахованих за висновками перевірки штрафних санкцій.

Як на підставу оскарження рішень судів попередніх інстанцій відповідач посилається на те, що суддя господарського суду не уповноважений розглядати справи, не віднесені до компетенції господарського суду. Також зазначає, що у позивача взагалі були відсутні підстави для звернення з адміністративним позовом про стягнення фінансових санкцій, оскільки правова природа такого правового акту індивідуальної дії, як рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, на думку скаржника, не передбачає визнання законом обов'язковим його виконання, а тому не може встановлювати будь-яких обов'язків в розумінні ст. 17 КАС України.

Суд касаційної інстанції не визнає доводи відповідача як такі, що заслуговують на увагу з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до Прикінцевих положень КАС України (2747-15) : до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з вимогами п. 11 ст. 10 Закону України від 24 грудня 1993 року № 3813-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон № 509), державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

У відповідності до п. 11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4.12.1990 року N 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України;

Згідно п. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно вищенаведеної статті КАС України (2747-15) , адміністративний суд - це суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Пункт 4 ст. 3 КАС України визначає поняття "адміністративне судочинство" - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності з п. 6 ст. 3 КАС України, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правовоих відносинах.

Відповідно ст. 4 Закону України № 509 (509-12) Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

Пунктом 7 ст. 3 КАС України передбачено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суди правомірно застосували приписи цього кодексу при вирішенні даного публічно-правового спору.

Відповідно до п. 3 ст. - 220-1 КАС України Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 25.10.2006 року та постанову Господарського суду Херсонської області від 09.06.2006 року по справі № 1/142-АП-06 такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1відхилити.

Ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 25.10.2006 року та постанову Господарського суду Херсонської області від 09.06.2006 року по справі № 1/142-АП-06 залишити без змін.

Справу № 1/142-АП-06 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.