Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої – Кравченко О.О., суддів – Васильченко Н.В., Чалого С.Я., Харченка В.В., Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі на постанову Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" про стягнення, -

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Покошицьке" про стягнення суми заборгованості відповідача в розмірі 19904,91 грн. утвореної в період з червня по грудень 2005 р. по виплаті та доставці пільгових пенсій колишнім працівникам відповідача.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями УПФ в Коропському районі звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 7 частини 1 статті 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" серед інших повноважень органам Пенсійного фонду надано право стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків.

Статтю 1 зазначеного Закону страхові внески визначено як кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) відшкодування виплаченої пенсії, призначеної на пільгових умовах, не віднесено до складу внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Та обставина, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є об’єктом оподаткування збором на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (поряд із іншими виплатами на користь найманих працівників) не відносить зазначені витрати до кола загальнообов’язкових платежів.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Однак частину другу статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка передбачала, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року було виключено відповідно до Закону України від 17 лютого 2000 року №1461-III (1461-14) , "Про внесення змін до деяких законів України".

Отже, в момент прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , Закон України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) не передбачав обов’язку відшкодування підприємствами виплачених працівникам відповідача пільгових пенсій на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що позбавляє загальне відшкодування пільгових пенсій статусу загальнообов’язкового платежу.

Однак згідно з абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Отже, зазначеною нормою абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) прямо визначено обов’язок відповідача стосовно відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за сп иском №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коропському районі відхилити, постанову Господарського суду Чернігівської області від 13 вересня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.