Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Харченка В.В., суддів – Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Алчевськпастранс" на постанову Господарського суду Луганської області від 31 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Алчевськпастранс" про стягнення, -

Постановою Господарського суду Луганської області від 31 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року було задоволено позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Алчевськпастранс" про стягнення.

Вказані судові рішення обґрунтовані ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. п. 4, 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1767 (1767-2001-п) .

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями КП "Алчевськпастранс" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Луганської області від 31 липня 2006 та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року скасувати, прийнявши рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , також, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Колегія суддів погоджується з посиланнями скаржника про те, що з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені ним робочі місця.

Однак, згідно пунктом 1.2 затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 6 липня 1998 р. №244 (z0464-98) та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 р. за N 464/2904 (z0464-98) Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" підприємства, установи і організації (надалі - підприємства), розташовані на території відповідного регіону, незалежно від форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

Отже, на відповідача покладено обов’язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема звітів про наявність вакантних місць, відповідач зазначеної інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів не надав.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу комунального підприємства "Алчевськпастранс" відхилити, постанову Господарського суду Луганської області від 31 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2007 року, якою було зупинено виконання постанови Господарського суду Луганської області від 31 липня 2006 року та ухвали Луганського апеляційного господарського суду від 16 листопада 2006 року скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.