К-34003/06 Про зобов’язання допустити на проведення планової документальної виїзної перевірки - 19.03.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Харцизьку на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у м.Харцизьку до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савелон" про зобов’язання допустити на проведення планової документальної виїзної перевірки, -

У травні 2006 ДПІ у м.Харцизьку звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Савелон" про зобов’язання допустити Державну податкову інспекцію на проведення планової документальної виїзної перевірки щодо своєчасності, повноти нарахування та сплати Товариством податків, зборів ( обов’язкових платежів) згідно направлення на перевірку №1186 від 28.09.2005 р., представити ДПІ інформацію про місце проведення документальної перевірки та надати первинні документи бухгалтерського і податкового обліку, що підтверджують фінансово-господарську діяльність за відповідний період.

Позовні вимоги мотивовані тим, відповідач, своєчасно повідомлений про проведення вказаної перевірки, безпідставно ухиляється від проведення

__________________________________________________________________

Справа № К-34003/06 Доповідач: Леонтович К.Г.

планової перевірки, призначеної відповідно до законодавства, не повідомляє місце проведення виїзної перевірки, не надає відповідної документації, чим перешкоджає здійсненню законних повноважень посадовим особам органів державної податкової служби.

Постановою господарського суду Донецької області від 7 серпня 2006 року заявлений позов задоволений в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2006 року постанова суду першої інстанції скасована в позові відмовлено з підстав непідвідомчості даного спору господарським судам.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду Державна податкова інспекція у м.Харцизьку звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції матеріального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно матеріалів ТОВ "Савелон" являється юридичною особою, включений до ЄДРПОУ і знаходиться на податковому обліку в ДПІ м.Харцизька. За планом проведення документальних перевірок на 3 квартал 2005 р. запланована комплексна документальна перевірка ТОВ "Савелон" за період діяльності з 90.90.2004 р. по 30.06.2005 р.. На підставі плану-графіка проведення документальних перевірок було прийняте рішення про проведення планової документальної перевірки відповідача з 13.09.2005 р. по 11.10.2005 р. про що було повідомлено відповідача 01.09.2005 р. На підставі направлення про проведення планової виїзної перевірки службові особи позивача двічі: 13.09.2005 р. та 29.09.2005 р. з’являлися за місцем знаходження ТОВ "Савелон", який за юридичною адресою, вказаною відповідачем у відповідних документах, був відсутній, тому перевірка не могла бути здійснена, про що позивачем складалися акти. Судами встановлено, що відповідач був повідомлений про направлення позивача та проведення перевірки, був обізнаний про час, місце та термін проведення перевірки.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з тих обставин, що з урахуванням ст.ст. 2, 11, 11-1, 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" позивач мав право на проведення планової виїзної перевірки відповідача, підстави для недопущення службових осіб державної податкової служби щодо проведення вказаної перевірки та ненадання платнику податків відповідних документів у ТОВ "Савелон" були відсутні.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції послався на ті обставини, що даний спір не підвідомчий господарським судам та повинен розглядатися місцевими судами і разом з тим, грубо порушуючи ст. 80 ГПК, відмовив у задоволенні позову.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції.

Згідно ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на органи державної виконавчої служби покладені обов’язки здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, центральних цільових фондів податків і зборів. Виходячи з наведеного податкові органи, як органи державної влади, здійснюють у сфері публічно-правових відносин владні управлінські функції щодо контролю за додержанням податкового законодавства господарюючими суб’єктами, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що даний спір являється адміністративним.

Відповідно до ст.ст. 11, 11-1, 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" позивач має право на здійснення виїзних планових перевірок щодо правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, центральних цільових фондів податків і зборів, яка проводиться згідно плану перевірки, за письмовим рішенням керівника органу, не частіше одного разу на рік, при цьому платник податків повинен бути повідомлений про перевірку не пізніше ніж за 10 днів.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що призначення позивачем виїзної планової перевірки відповідача проведене у відповідності з вищенаведеним законодавством. Направлення про проведення перевірки являлося дійсним, відповідач вчасно повідомлявся про час і місце проведення перевірки та що у Товариства були відсутні передбачені законом підстави для недопущення позивача до проведення планової виїзної перевірки.

Виходячи з наведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційного суду щодо непідвідомчості даного спору господарським судам безпідставні та не ґрунтуються на нормах закону.

Відповідно до ст,18 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган державної влади, підсудні окружним адміністративним судам. Згідно п.6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до початку діяльності окружних адміністративних судів господарські суди вирішують спори по правилах адміністративного судочинства, що підвідомчі господарським судам. Оскільки позивач відноситься до органів державної влади, до вступу в дію Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) вказані спори розглядалися в порядку господарського процесуального законодавства, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про підвідомчість вказаного спору господарському суду до початку діяльності окружного адміністративного суду, а доводи апеляційного суду щодо непідвідомчості помилкові.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково, а тому воно підлягає залишенню в силі, а судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.