Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

суддів : Бутенка В.I.(доповідач),

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Чопської митниці про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що він працює в митних органах з травня 1993 року, а з 29 червня 2005 року працював на посаді старшого інспектора пасажирського відділу №9 митного поста "Тиса" Чопської митниці і цього ж дня йому присвоєно звання "Iнспектор митної служби 2-го рангу".

Наказом виконуючого обов'язки начальника Чопської митниці №538-К від 02.09.2005р. ОСОБА_1. звільнений з митних органів України на підставі п.1 ст.41 КЗпП України (322-08) за одноразове грубе порушення трудових обов'язків службовою особою митних органів.

Оскільки позивач вважав, що ніяких порушень трудових обов'язків ним не вчинено, просив визнати наказ про звільнення незаконним та скасувати його і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2005 року позов ОСОБА_1. задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 січня 2006 року постанову міськрайонного суду залишено без змін.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Чопська митниця подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1. у позові.

При цьому в касаційній скарзі зазначається, що судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що його звільнення за п.1 ст. 41 КЗпП України (322-08) відбулось без законної на те підстави, з чим правильно погодився і суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про державну службу" (3723-12) , дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Статтею 30 зазначеного Закону передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) , державна служба припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

Згідно із ст. 41 КЗпП України (322-08) трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами

Слід зазначити, що на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Як було встановлено судами, позивач працював в митних органах з 29 травня 1993 року, а з 29 червня 2005 року - на посаді старшого інспектора пасажирського відділу №9 митного поста "Тиса" Чопської митниці".

Наказом виконуючого обов'язки начальника Чопської митниці № 538-к від 02 вересня 2005 року ОСОБА_1. було звільнено з посади старшого інспектора пасажирського відділу №°9 митного поста "Тиса" Чопської митниці на підставі п.1 ст.41 КЗпП України (322-08) за одноразове грубе порушення трудових обов'язків службовими особами митних органів", яке полягало у невиконанні вимог посадової інструкції та вчиненні дій, які порочать його як державного службовця.

Обгрунтуванням звільнення позивача слугували результати службового розслідування, проведеного за заявою гр-на ОСОБА_2., з приводу неправомірних дій посадових осіб митниці.

При цьому судами було правильно звернуто увагу на те, що ні у висновках службового розслідування, ні у самому наказі не наведено будь-яких конкретних фактів у підтвердження вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1. і не зазначено, в чому саме полягає одноразове грубе порушення трудових обов'язків позивачем.

За таких обставин судами прийнято законне і обгрунтоване рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують і ними при ухваленні оскаржуваного судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права допущено не було.

За правилами ч.3 ст. 220-1, ч.1 ст.224 КАС України (2747-15) , якщо відсутні підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Чопської митниці залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 18 січня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України (2747-15) рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.